Священник Владислав Шіман за освітою вчитель фізики, два роки працював в обласній державній адміністрації в Закарпатті. Після того вступив до Одеської духовної семінарії. Побудував невелику церкву в своєму першому приході – в селі Мирнопілля Арцизького району. З 1998 року служив на приході в Сараті, Одеської області. Через 4,5 роки збудував там храм. З 2011 року став благочинним Саратського району.
Впливу ідеї «єдиного руського миру» на його свідомість Владиславу Шіману вдалося уникунути з кількох причин. По-перше, він родом із Закарпаття, його світогляд формувався по-іншому і він завжди цікавився багатьма речами. Його освіта, його знання, його спосіб мислення та світогляд завжди відрізнялися.
Найкраще ідея «єдиного руського миру» працювала там, де вже було підґрунтя. Це залежало від виховання священника, від кола його спілкування, його рівня інтелекту, освіти, фанатизму. Шіман заперечує, що священників УПЦ МП спеціально збирали та муштрували, але якось так вийшло, що всі розуміли, куди вітер віє: як священнослужителям треба ставитися до західних країн, до Росії, до “бандерівців”.
Священник зізнається, що він вперше замислився про перехід до ПЦУ ще в 1998 році.
«Я ніколи не був класичним московським “попом”», каже Владислав Шіман.
Владислав Шіман дуже важко сприйняв початок війни у 2014 році. Його приход одразу включився у допомогу фронту. Але був один нюанс. Він нікому не міг показувати, розповідати, чим вони займаються. В основному возили допомогу вночі, щоб ніхто не бачив. Священник знав, що якщо його вище керівництво дізнається про це, то він матиме проблеми.
Так і сталося – за своє рішення перейти до Православної Церкви України Владислав Шіман став об’єктом переслідування та православного булінгу.
Про роль церкви та її вплив на свідомість прихожан під час війни священник розповів журналістам «Біляївка. City».
