Життя в окупації складно назвати життям у повному сенсі цього слова, для більшості людей, які з різних причин залишилися у захопленому Бердянську, це не життя, а саме виживання, головна мета якого – дожити до звільнення, дочекатися повернення України.
Частина мешканців досі живе за рахунок українських виплат, допомоги родичів та друзів із підконтрольної Україні території, а частина змушена була піти за російськими виплатами, які можна було оформити ще за українським паспортом.
«На самому початку окупації ми всі отримали президентські 6 з половиною тисяч гривень, – згадує житель Бердянська, – потім скрізь де могли заповнили заявки на міжнародну допомогу, отримав, щоправда, лише наш дідусь, але це були непогані гроші, плюс українські пенсії дідуся та бабусі, отак і виживаємо. Поки що примудряємося жити лише за свої, українські кошти, від окупантів нічого не беремо. Будемо триматись, скільки зможемо!»
Всіх бердянських підприємців загарбники поставили перед необхідністю переоформлювати свій бізнес за російським законодавством, інакше вони просто втратили б можливість заробляти на життя. Більшість скільки могли упиралися, але змушені були зробити це. Але не всі.
«Як тільки прийшли окупанти, – згадує підприємець із Бердянська, – ми з дружиною навіть не стали дивитися, що буде далі. Відразу ж закрили свій бізнес і почали чекати на звільнення. Я розумію, що не кожен може дозволити собі так вчинити, бо людям треба за щось жити, нам пощастило, бо я отримую хорошу українську пенсію, і це дозволяє нам вижити. Серед наших знайомих також є кілька сімей, які закрили бізнес, це люди, у яких залишилися заощадження, які дають змогу вижити»
У теплу пору року багатьох бердянців рятують дачі та ділянки землі, на яких можна щось виростити. Враховуючи шалені окупаційні ціни люди часто не можуть дозволити собі купити фрукти-ягоди та необхідні овочі, тому намагаються виростити їх самі, а часом ще й підзаробити, продавши на ринку.
«Мої батьки завжди займалися городом, вирощували помідори, виноград, – розповідає бердянець, що залишився без роботи через окупацію, – але я завжди був зайнятий роботою, і не займався цим, хіба що іноді допомагав урожай зібрати. А тепер часу багато, і я увійшов у смак, ми вирощуємо відмінні помідори, продаємо їх, закриваємо на зиму, а також робимо вино з винограду, який самі вирощуємо. Ми з дружиною залишилися без роботи – і город – це наш дохід. Батьки одержують українську пенсію, від окупантів взагалі нічого не стали брати. Минулого року прийшла допомога від Червоного Хреста. Ось так і живемо»
Частина місцевих жителів, які, не будуватимемо ілюзій, справді раді приходу «руського мира». Ці люди – добірні зрадники, які за російські фублі заплющують очі на всі найжорстокіші злочини «асвабадителей» проти українського народу, на вбивства беззахисних людей, кров та смерть українських дітей. Можливо, їм, колаборантам та зрадникам, живеться в окупованому Бердянську непогано, але це точно буде не довго.
Більшість же бердянців, як можуть, опираються окупантам, шукають способи заробити без руського паспорта, способи вижити під носом у окупантів і дочекатися повернення рідної України.
