В Івано-Франківську під приміщенням «Карітасу» на Лесі Українки, 1 стоять дві черги. Одна під входом в офіс організації – з переселенців, інша – франківці, які опинилися у складних життєвих обставинах. У перші тижні повномасштабної війни порцію харчів видавали всім, хто мав довідку ВПО. Навесні щодня було десь до 1500 переселенців. Пізніше, коли їдальня уже не справлялася з кількістю охочих поїсти, їжу почали видавати тільки пільговикам.
Андрій Василенчук працює у благодійній їдальні «Карітасу» уже 28 років. Щодня разом з іншими працівниками та волонтерами приходить на світанку, щоб усіх нагодувати.
Через відключення світла вони можуть готувати і при світлі ліхтарика, , бо є газ, вода. «Щодня страви різні. На гарнір – макарони, рис, гречка, картопляне пюре чи кукурудзяна каша. М’ясне – котлетки, тефтельки, сардельки. Буває яйце варене. Завжди салат з капусти чи буряка», розповідає Андрій.
Зараз їдальня годує 800-900 людей щодня. До війни було не більше 300. Роздавати їжу допомагають волонтери, серед яких – і місцеві, і переселенці. Останні, за словами Василенчука, часто розповідають, що робота тут допомагає забути їм біду, яку принесла війна.
«На початку війни були всякі історії. Приходили люди, які тижнями сиділи у підвалах, і дуже раділи їжі. Хтось цілував хліб, – каже Андрій Василенчук. – Неприємних інцидентів не було. Люди з різних міст, але переважно виховані, приємні, культурні».
Про будні благодійної їдальні в Франківську під час війни розповідають журналісти «Репортеру»
