Початок повномасштабного вторгнення Олексій Тарасевич зустрів на робочому місці у Ворзелі. Маршруткою повернувся до Бучі, де на вулиці Водопровідній жили його батьки. На той момент чоловік проживав з батьками приблизно півроку — залишився в Бучі під час карантину коронавірусу, хоча його власний дім знаходиться у Херсонській області.
Коли російські військові увійшли до міста, вони облаштували свій «штаб» у сусідньому будинку. На подвір’ї розмістили близько 15 одиниць важкої техніки. Олексій мав можливість спостерігати за тим, що відбувається, з трьох вікон свого будинку. Їх він називав «вікно №1», «вікно №2» та «вікно №3».
Перших російських солдатів у Бучі Олексій побачив 3 березня. За його словами, окупанти заходили до міста трьома хвилями. Найбільш жорстокими він називає представників третьої хвилі.
«Я особисто не бачив, як катували цивільних людей, але цілодобово було чути обстріли, вибухи, рев двигунів, якісь команди. Якось я почув, як один військовий казав іншому: «Я сегодня двоих снял с окон». Я зрозумів, що це говорив снайпер, який вбивав цивільних. Також періодично було чути короткі черги зі стрілецької зброї. У мене виникало питання, по кому вони можуть стріляти, якщо вже понад місяць тут немає жодних українських військових?» — розповідає Тарасевич.
Окупанти зламували двері жителів Бучі, що евакуювалися, та оселялися у їхніх квартирах. У тих людей, що залишилися в місті, росіяни проводили обшуки: шукали зброю, військову форму та українську символіку. Також вилучали мобільні телефони, після чого їх розбивали. Перевіряли вони і квартири, в яких залишилися мирні жителі Бучи. Подібний обшук російські солдати на ім’я Данило та Костянтин провели і у помешканні Олексія. Після чого один із них написав на дверях «ОCМ», що означало «Осмотрено», та намалював стрілочку.
Коли Тарасевич зустрівся вдруге з цими двома солдатами та чим це закінчилося для його сусіда чоловік розповів журналістам «Громадського радіо».
