У березні 2022 року щодня російська авіація бомбардували житлові будинки та лікарні Маріуполя. Літаки з’являлися в один і той же час. У Центральному районі міста перший авіаудар відбувався близько четвертої ранку, наступний – за 15 хвилин, коли літак розвертався у бік Новоазовська.
У ніч на 12 березня від вибухів та обстрілів спати було неможливо. Одягнені, із зібраними сумками, без тепла, світла і зв’язку, мешканка Центрального району Олена разом із чоловіком та родиною старшої дочки ночувала вдома. За півтора кілометри від них у типовій дев’ятиповерхівці на вулиці Зелінського, 110 жила молодша донька Олени Ольга із чоловіком та чотирічної донькою Настею.
О четвертій ранку було перше влучання авіабомби у будинок по Зелінського, 110. За п’ятнадцять хвилин – ще одне. Олена посунула штору й сказала чоловікові: «Здається, в Оліну квартиру прилетіло».
Олена з чоловіком не могли чекати на завершення комендантської години. Біля руїн будинку вони були вже о 5:30 і побачили перше тіло колишнього мешканця будинку на Зелінського, 110. Чоловік Олени забіг всередину, але після третього поверху там була величезна дірка, сходів не було.
Тільки 2 травня 2022 року, через 52 дні після трагедії, працівники МНС із російського міста Самара почали розбір завалів. Толстокоровим в «офіційній» відповіді так званої «Генеральної прокуратури “ДНР”» вказали, що останків тіл їхніх рідних – Ольги Толстокорової, її доньки та чоловіка – під завалами не знайшли. Такі самі відповіді отримали й сім’ї інших п’ятьох зниклих безвісти з будинку по Зелінського, 110.
Будинок на Зелінського, 110 окупаційна «влада» Маріуполя планує зносити найближчим часом. Але Толстокорові продовжують пошуки Ольги, Павла та чотирирічної Анастасії.
Чому вони вважають, що їхні рідні можуть бути живими та думають, що їхню онуку могли депортувати до Росії – у матеріалі проєкта «Свідчить Україна» для «hromadske».
