Понад пів року працює громадська організація “Рада дружин та матерів захисників України “Жінки зі сталі”. До неї входять тисячіжінок, чиї чоловіки, сини, батьки та брати у полоні, зникли безвісти чи загинули. Серед благодійних майстер-класів, які проводять для них, і ліплення з глини. У київській студії KUST ceramics майстер-класи для “Жінок зі сталі” проводить Олександр Чистяков, який працює з глиною понад п’ять років. Скульптор каже, раніше працював тільки з дітьми захисників Маріуполя. Цього разу будуть також і дорослі.
Тетяна приїхала на майстер-клас з Броварів. Її син зараз у полоні. Всі думки жінки про Артема, якому влітку виповнилося 22 роки.
“Артем ще з 13 років почав цікавитися військовою тематикою, одразу після окупації частини Донецької та Луганської областей і анексії Криму. Закінчив у 19 коледж і в останній день навчання приніс документи на вступ до лав “Азову”. З 2019-го Артем жив у Маріуполі”.
17 травня, коли бійців різних підрозділів, які захищали Маріуполь, виходили з “Азовсталі”, Артем написав матері: “У мене все добре. Пишаюся своїми батьками. Дуже вас люблю. Зв’язку довго не буде”.
Тетяна з липня минулого року працює з психологом і він радить знайти заняття до душі, яке допомогло хоча б на годину-дві відволіктися.
“Саме тому я тут, щоб перезавантажитися і набратися нових сил для боротьби за визволення сина”.
На лівому зап’ясті у Тетяни татуювання. На латині написано Filius meus vita mea, що означає “Мій син — моє життя”.
Катерина на майстер-класі чаклує над глиняним серцем. Вона займається у цій студії з червня і саме Катерині прийшла думка щодо благодійних заходів для дітей захисників Маріуполя. “Вже давно мріяла спробувати працювати з глиною. Я була у пошуках занять, які б допомогли мені відволіктися, коли чоловік був у полоні. Ходила у студію двічі на тиждень. Коли робиш щось руками, про все забуваєш”, – згадує вона.
Чоловіка Катерини обміняли 21 вересня, зараз захисник проходить реабілітацію.
Переселенка з Донецька Наталя любить шити, але після 24 лютого жодного разу не брала до рук голку з ниткою. Інша справа робота з глиною. На заняттях Наталя вона позбавляється тривог та переживань.
“Вже дев’ятий місяць я знаходжуся наче у пеклі — рівно стільки ж син перебуває у полоні, – каже Наталя.- Маріуполь — місце героїчної оборони і великого болю, тому перше серце присвятили саме йому. На ньому багато деталей: тетрапод, Азовське море, водонапірна вежа, драматичний театр. Це мирне життя. На іншому боці серця — війна, а саме знищена “Азовсталь”, зруйновані будинки, авіабомба, танк”.
Про арт-терапію для рідних полонених та чому глина із Слов’янська – найкраща – в матеріалі «Свої. City».
