23 лютого 2022 року поїзд №43/44 традиційно вирушив з Франківська до Києва. Наступного ранку почалося повномасштабне вторгнення Росії в Україну. Начальниця поїзда Галина Соловей каже, що у вагоні вже відчувалася напруга, навіть паніка. Усі у телефонах, до всіх дзвонили з дому. Коли минули Коростень, поїзд зупинявся щопівгодини, а майже під Києвом стояв п’ять годин, бо вокзал не приймав.
Вже на вокзалі з диспетчерської повідомили, що назад поїзд 43/44 буде евакуаційним. Тобто, він мав забирати усіх пасажирів – і з квитками, і без них. Купейний вагон має 36 місць, плацкарт – 52. Тоді, 24 лютого, у купейному їхали до 100 людей – з дітьми, з тваринами, старші люди.
«Одна жіночка їхала з нами просто у халаті й тапочках. Її з дому як у машину посадили, так і привезли на вокзал», – пригадує Галина Соловей.
26 лютого до столиці поїзд із Івано-Франківська приїхав із запізненням. Перони вже були забиті, а люди кричали, щоб їх тільки забрали. Того ж дня з ними їхала жінка, якій добу тому зробили кесареве. Вона народила в Охматдиті, в укритті. До поїзда привезли швидкою. Пані Галина посадила її у своє купе. Люди лишали на пероні свої сумки та валізи, лиш би самі сіли у вагон. Дітей передавали поверху.
«Була жінка з ампутованою ногою. Її ледве не затоптали, – розповідає Галина. – Кажу, люди, схаменіться, почекайте! Я вже їх просто стримувала. Ми з дівчатами витягли ту жінку і до себе посадили. Питала, чи їй не боляче, а вона каже: «Я у вагоні, мені вже добре»».
«Репортер» дізнавався про 15 евакуаційних рейсах Галини Соловей та як її через рік впізнають пасажири, яких вона вивозила під обстрілами з Києва у перші тижні війни.
