«Пряникову» кав’ярню в Ужгороді знають усі: саме сюди йдуть за смачною кавою, закарпатськими солодощами і – добрими справами. Кафе невеличке, але наповнене не лише унікальними пряниками, а й небайдужими людьми. Війна змусила «Закарпатський пряник» значно розширити спектр добрих справ, якими треба займатися: у перші тижні після повномасштабного вторгнення кав’ярня перетворилася на склад допомоги для військових, а кількома місяцями пізніше – створився благодійний фонд «Добрі справи Закарпаття».
Власник бренду «Закарпатський пряник» Олександр Ляхін розповідає, що не планував такого розвитку подій, але війна нікого не питала.
«До війни ми працювали над фестивалем пряників. Вони були виключно благодійними, на фестивалях ніхто не заробляв. Так, ми мали намір популяризувати продукцію, але всі кошти, які були там виручені, перераховувались на лікування важкохворих дітей. З моменту повномасштабного вторгнення ми переключили всі свої сили на підтримку ЗСУ. Зараз фонд «Добрі справи Закарпаття» має основну функцію – забезпечення військових потрібним речами»
«Це вийшло само собою і логічно, тому що почали завозитись і автомобілі, різна техніка, почалось розмитнення, складні процеси, тому виник фонд. У перші два місяці, коли ще батальйон тероборони базувався у нас на Закарпатті, фактично кожен другий день ми були там – починалося від солодощів, продуктів харчування і навіть сантехніки, бо там, де почали базуватися військові, не було необхідних умов. Найперше також це теж амуніція – бронежилети, каски, плити, плитоноски. А зараз це дрони, антидронні системи, тепловізори, додаткові батареї для мавіків, тепловізійні біноклі, монокуляри, прилади нічного бачення»
Пряники в усі відправки на фронт «Добрі справи» завжди додають у супровід. У кав’ярні кажуть, що вже перестали відстежувати, куди пряники доїжджали. Але військових смакували ними і у Краматорську, Слов’янську, в Бахмуті, і в Харківській області, і на Сумщині.
Після того, як український художник, дизайнер Сашко Даниленко, який зараз живе у США, зобразив знамените фото «професора з окопів» Федора Шандора, ТМ «Закарпатський пряник» звернувся до митця з ідеєю випустити серію пряників із цим зображенням, а всі кошти з продажу цих пряників повністю віддавати на Збройні сили України.
Коли з логістикою і поїздками на схід ще було надто складно, волонтери подали ідею придбати «народний бус» для оперативної доставки закарпатським військових усіх необхідних речей. Збирали на бус усім містом.
«У ньому була нагальна потреба у перші пів року після повномасштабного вторгнення. Бо перші наші поїздки відбувалися в умовах, коли в Україні не працювали ні заправки, ні магазини. На дорогу в 1500 кілометрів солярка купувалася тут, в Ужгороді. Завантажували в багажник 300-350 літрів солярки і так їхали. За цей час він вже був і в Копенгагені, і на Херсонщині, і на Донеччині, Харківщині, Сумщині, – багато де», – розповідає Олександр.
Коли перший раз Олександр Ляхін їхав на схід доставляти допомогу закарпатським військовим, вирішили з дружиною сказати донечкам, що їде у Львів – щоб діти не переживали. Коли повернувся, вже розповів, де був. Обоє донечок Олександра долучаються до допомоги татові й військовим.
«Молодша в школі компот і пряники продавала, потім мені гроші приносила – ми збирали тоді чи то на старлінки, чи на тепловізійний бінокль. А недавно передзвонила зі школи і каже: «Будеш їхати за мною, візьми пряники». Питаю, нащо, а вона відповідає: «Тут дівчинка маленька, її тато пішов на війну недавно, у нього день народження. Хочу, аби вона відправила татові». Словом, діти все розуміють. І правильно налаштовані», – розповідає Олександр Ляхін.
