Сім’я військовослужбовців Олега та Ганни Михайлюків на Закарпаття потрапили у грудні. Після поранень та контузій на фронті (у Олега в анамнезі ще й інсульт), лікуванні у шпиталях, військовослужбовці проходять реабілітацію. Родина була на війні 7 років. Додому повертатися родині нема куди – їхній будинок у Бахмуті повністю зруйнований, пряме влучання.
Олег свій шлях починав з танкової частини у 2014, за рік звільнився- працював на Артеміському заводі кольорових металів. Але у 2016 році знов пішов до війська, на контракт.
«Повномасштабний наступ почався якраз, коли наша бригада перебувала на позиціях під Мар’їнкою. Дружина якраз там була, я був під Вугледаром з бронегрупою. тільки чув, як розбивали Волноваху. Там стільки зайшло російської техніки! Ми розраховували на позиційну війну, як в зоні АТО. А коли пішли літаки, ракети, це був жах. Не вистачало техніки, людей. Дуже багато загинуло».
Олег відмовився звільнятися із ЗСУ після інсульту у 2021 році, продовжив службу, перебуваючи на відстані з бронегрупою. Після Мар’їнки у 2022-му Олега відправили у шпиталь, військова служба для нього закінчилася.
Ганна Михайлюк, професійна медикиня, пішла до війська у 2015-му, стала старшою бойовою медикинею. Повномасштабну війнe зустрічала «за роботою» на передовій.
«Ми вже прощалися з життям, всі фото повидаляли з телефону. Дуже багато у нас було втрат, багато двохсотих, трьохсотих. Ми були в окопах за 50 метрів до росіян. Вони йшли танком. За танком дуже багато піхоти. Нам було дуже тяжко, безперестанні обстріли, ми у росіян як на долоні були. Я постійно евакуйовувала хлопців, відправляли їх на Курахово»
Джевеліну – джек рассел тер’єра, якщо точніше- тер’єрку, родина купила у Слов’янську, донька хотіла песика. Коли почалася повномасштабна війна, Джевеліну забрали на фронт.
«Була з нами на позиціях, допомагала хлопцям знаходити наших побратимів – «200-х», «300-х», – каже Ганна. – спочатку собака була шокована, потім активно працювала, отримала контузію, але тепер все гаразд»
