Анні Дмитренко 26 років. Три із них вона самостійно керує родинним фермерським господарством «Агро Еко» у Хоцьках на Переяславщині. Про таку діяльність ніколи не мріяла, хоча три покоління в її родині – аграрії. У центрі її офіса на стіні – портрет її тата Олега Дмитренка. Він трагічно загинув на виробництві у жовтні 2019 року. А його справу продовжує донька. « Татове життя було недовгим і закінчилося так раптово. А фермерське господарство – це справа, якою він займався половину свого віку. Для мене було дуже важливим, щоб вона мала продовження ще багато років. Вважаю, у цьому вся суть і сенс: це значить, що життя мого тата було недаремним, небеззмістовним», каже Анна.
У кабінеті Анни Дмитренко багато фахової літератури, дипломи про різні курси. Зима для неї – період здобувати нові знання. 23 лютого вона була в Києві, починалася триденна закрита конференція з обробітки грунту. Її матір зараз працює в Києві, вона та молодша сестра Анни живуть на зйомній квартирі. У середу увечері фермерка із матір’ю гуляли Хрещатиком. А о п’ятій годині ранку мамі друзі зателефонували із новиною про те, що почалася війна. Тільки надвечір звони могли виїхати з Києва через затори.
Анна каже, що у цій війні ні її господарству, ні її односельцям нічого сильно нарікати. Звісно, що економіка просіла, виробництво здорожчало удвічі, а збуту продукції немає.
Через війну в розвиток господарства вона майже не вкладає, але вирощувати продукцію треба і зараз це значно дорожче. Переяславський термінал «Нібулону» не працює, саме туди вона раніше здавала зерно. Але все це можна відновити, заробити, наверстати.
Про економіку фермерського господарства під час війни та як сприймає її фермерське середеовище Анна Дмитренко розповіла журналістам Переяслав. City
