На територію Гадяччини на Полтавщині росіяни зайшли ввечері 26 лютого. Жителі «слабким» місцем вважали харківський напрямок, але росіяни зайшли з боку Сумщини. Це була так звана елітна 4-та кантемирівська дивізія. Староста села Бобрик Світлана Вельбой пригадує, що окупанти зібралися в селі надвечір. Три дні бобричани сиділи вдома і нікуди не виходили. «Телефонує до мене одного разу місцева жителька і запитує: а що це за солдати стоять у мене біля двору? А я їй у слухавку кричу: “Сидіть не висовуйтеся, то не наші!», пригадує староста села.
У Бобрику росіяни на городі місцевої жительки поставили танк, гуркотіли технікою до третьої ранку, а потім близько 10-ї покинули його. І туди прийшли бобричани. Світлана Вельбой говорить, що жителі села обеззброїли танк – розтягли його на запчастини. У Бобрику росіяни їздили лише по центральній частині села. На їхньому шляху завжди зустрічався прапор на сільській раді. Однак вони його не чіпали і він так і провисів до звільнення села.
Вже у сусідньому селі Веприк місцеві мисливці почали полювати на російську техніку та військових. Техніку, яку знищили у Великобудищанській громаді, демонстрували на виставці у Полтаві. Сам Веприк став своєрідним форпостом для міста Гадяча — окупанти не ризикнули через місток виїхати з села.
Чому села Веприк, Бобрик та Мартинівка стали «гадяцьким бермудським трикутником» для росіян розповідають журналісти Гадяч.City.
