24 лютого Анастасія Добровольска з Мелітополя прокинулася не від вибухів, а від дзвінка друга, що пролунав у квартирі о шостій ранку. Саме від нього дівчина дізналася, що почалася війна. Але усвідомлення реальності прийшло не відразу. Анастасія згадує, що все одно збиралася йти на роботу. Уже потім дівчина побачила людей, які покидали домівки, просто хапали дітей і виїжджали з міста. Інші – розгублено бігали Мелітополем, купували продукти та медикаменти.
Багато друзів Анастасії на момент 24 лютого працювали за кордоном. Війна розірвала зв’язок між батьками та дітьми. Вона з друзями добувала й розвозила спочатку родичам своїх друзів, а потім і просто нужденним мелітопольцям медикаменти, воду, продукти, вивозила людей із сіл до міста, і все це практично за відсутності зв’язку. Люди, за словами Анастасії, дуже добре розуміли, що росіяни прийшли не рятувати їх, а захопити:
«У моєї бабусі є сестра. Їй уже понад 90 років, вона дитя війни. Перше, що вона сказала після нападу Росії: “Галя, німці прийшли знову!”, і попросила виділити зі своєї пенсії гроші, щоб переслати нашим хлопцям у ЗСУ, бо “вони нас захищають, їм треба”, згадує Анастасія.
Анастасія розповідає, що провести проукраїнський мітинг вона вирішила після поширення відео, в якому мелітополець зупинив власним тілом танк. Першого разу людей прийшло небагато.
«Ми стояли поруч із солдатами, які намагалися нас налякати, потім вони почали стріляти. Ми стояли спиною до них і не зрозуміли, куди летять кулі. Я сіла на коліна і прикрила вуха, люди розгубилися, почали відходити. Але потім вийшла якась жінка і крикнула “Стояти, не розходитися нікому!”, і після цього люди зібралися, і стали стіною», каже дівчина.
Про викрадення волонтерів та як вона виїхала попри все із Мелітополя Анастасія Добровольська розповіла журналістам «РІА-Мелітополь».
