Трохи більше як рік тому Сергій Самойлов був далекобійником, а Віталій Поліщук –будівельником. Сьогодні Сергій Самойлов – головний сержант роти, а Віталій Поліщук – тимчасово виконуючий обов’язки командира взводу. Історія чоловіків почалася 24 лютого 2022 року. Вони в перший день широкомасштабного вторгнення увійшли до складу Фастівського тербату та стали на захист Київщини.
«В тербаті усі – добровольці. Тоді навіть більше чоловіків хотіли до нас, місць вже не було»
Потім з 208-го батальйону чоловіки перейшли в 250-й для формування 114 бригади. Де вони зараз і служать. Київщина, потім навчання. Було, звісно, нелегко. Але так, як в Бахмуті, не було ніде…
«Стояли ми в самому місті. Фактично – в пеклі. Постійні, щохвилинні обстріли. Весь час – гримить. А в повітрі постійний запах пороху, який в’їдається в мізки і вже не відпускає навіть на безпечніших територіях. І усюди чатує небезпека»
«Одна з ночей була найстрашнішою. Вночі там ніхто не пересувається. Там хлопці були на позиціях, потрапили під обстріл, були важкі 300-ті (поранені – ред). Вивозити не було як, авто у нас не було, то мусили просити сусідів. Але як вночі везти? Навпомацки…»
«Там, у Бахмуті, не хочеться нічого. Ні їсти, ні прийняти душ, не думається про щось приємне. Час на сон – це зайти в сховок, впасти на ліжко, а через кілька годин знову до роботи. Мрій теж немає. Є шалена жага до життя та бажання вижити. А ще – ні на крок не відступити з позицій, утримати їх та люто бити ворога»
Кілька тижнів вони пробули в Бахмуті. Потім – ротація. Як відходили, командир йшов останнім, мав пересвідчитися, чи всі вийшли.
Зараз Сергій та Віталій на Київщині. Що далі, куди далі – ніхто не знає. Чекають наказу. І просять, щоб ми нагадали усім, що війна триває.
