В Україні, мабуть, складно знайти бодай якусь людину, чиє життя не змінило російське вторгнення. Зруйновані плани, покалічені долі, покинуті домівки, знищений бізнес.
Олеся Ротарь, волонтерка зі стажем та засновниця модельної школи у Первомайську поїхала до Німеччини, рятуючись від війни.
Я ще з Первомайська вділась легко, тут було тепло. І от вже в Польщі дощі, дощі, стає все холодніше. В’їжджаю я в Берлін, а там сніг. Ми мали там 3 години чекати потяг. Там дуже великий, п’ятирівневий вокзал. Також на вокзалі був розташований нереальних розмірів волонтерський центр. Я там підійшла до людей і попросила якусь ковдру, аби закутатись і відігрітись. Мені дали пледик, рваний, в дірках. Але я, звісно ж, дякую і на тому. Хоч трохи, але він мене виручив.
Я не буду в Німеччині довго, тим більше, назавжди. Але мені не хотілося б повертатися до України одразу ж після того, як ми всі дізнаємось, що росія програла, капітулювала і покинула наші землі. Мені чомусь здається, що в Україні ще якийсь час буде точитись якийсь розбрат і суперечки: хто і скільки зробив для Перемоги, хто як воював, чим допомагав. Хто виїхав, а хто лишився тут. Хто кращий, а хто гірший. В такому дусі. Я думаю, що не станеться чогось поганого, якщо я перечекаю в Німеччині, доки в декого тут охолонуть голови.
