Російські війська окупували селище Оксани Ганошенко з другого тижня війни. Вони робили попереджальні вистріли, щоб місцеві авто, що їхали назустріч, не заважали їм проїжджати. Але тоді ворожа техніка вирушила в сторону Миколаєва. Через кілька днів вона дізналася, що російські війська заїхали на ток у її селищі. Першого дня люди взагалі боялися виходити з будинків. Росіяни з автоматами ходили по будинках. Вони стукали у хвіртку чи ворота. Якщо було зачинено, перестрибували через паркан. Казали, що прийшли знайомитися, що вони – її нові сусіди.
Оксана переїхала із двома маленькими доньками до її бабусі. Вона боялися випускати малих на вулицю. Тим часом російські солдати заселялися у порожні будинки. Хотіли заїхати і в будинок Оксани, але їх зупинили сусіди.
В окупації жінка перестала спати вночі, тому що з восьмої вечора і до першої-другої години ночі стріляли танки. З другої до четвертої була перерва, потім починалося все знову – до восьмої ранку. Вони називали це «учєніями». А жителям казали ховатися по підвалам і брати з собою лом, лопату і сокиру – на випадок, якщо людей засипле.
У березні були сильні обстріли, людям поприлітало в будинки, дехто залишився без домівок. Ті, в кого були машини, масово виїжджали. Оксана подзвонила батюшці, який вивозив людей до Кривого Рогу. Три рази їм не вистачало місцям- у нього був звичайний легковий автомобіль, в який він садив по 8-10 людей. Коли їм не знайшлося місця втретє, її менша донька запитала: «Мамо, чому ми не поїдемо на даху?»
Про побут окупованої Херсонщини, як родина Оксана виїжджала звідти та як вони облаштувалися на Київщині вона розповіла журналістам Фастів News.City
