Марія Бєлавіна приїхала в Смілу з родиною з Попасної після повномасштабного вторгнення росії в Україну. У рідному місті дівчинка ходила в ліцей №20, жила у звичайній багатоповерхівці та любила гратись з друзями і рідними. Проте війна все змінила і після постійних обстрілів батьки прийняли рішення виїхати у безпечне місце.
Дівчинка з батьками жила в Попасній у багатоповерхівці на третьому поверсі. Ходила у ліцей №20. Розповідає, що у неї був майже весь клас друзів. У вільний час ходила на гуртки: малювання, карате, гімнастика, англійська та танці. Родина має собаку Альму, яка зараз також живе у Смілі. На початку березня сім’я прийняла рішення виїхати, тому що місто постійно обстрілювали.
«Мені було дуже лячно і я навіть пищала. Лячно було не тільки мені, а всім. Ми ховалися у ванній і там сиділи. Щоб я не боялася, мене постійно заспокоювали батьки. Нам перебили світло, інтернет та через це не було зв’язку. Із початку вторгнення росії в Попасну припинили завозити продукти. У мене були плани відсвяткувати день народження мого дідуся, проте війна зруйнувала усі плани та мрії»
Вона згадує, як чекала 8 березня і думала, що буде багато подарунків. Хотіла святкувати з подружками та друзями. Проте не змогла, тому що сиділа у ванній через обстріли. Згадує, як прокинулась від сильного крику. Дівчинку кликали: «Маша! Маша!». Вона прокинулась і почала питати, що трапилось. Дорослі їй сказали бігти у ванну. Коли там сиділи, то почули дуже сильний вибух. Від цього затрусились усі стіни, вікна. Батьки тоді зробили висновок, що треба виїжджати.
«Дуже хотілось би звісно повернутись у свою стару школу, але це, на жаль, неможливо, адже моє місто спалили дотла. Дуже хочу побачити своїх дідуся, бабусю і двох двоюрідних сестричок, прадідуся з Луганська. Подивитись на їхнє місто, обійняти усіх та поговорити. У Смілу з Попасної приїхав мій друг і я дуже зраділа, коли батьки мені сказали про це. Тут ми також разом граємось»
