У 2001 році Євген Рудик організовував власну успішну будівельну фірму “Спорудик” в рідному Луганську. Перед цим вони з товаришем відкрили керамічний цех, де протягом п’яти років виготовляли посуд, декоративні елементи. Агресія Росії проти України змусили у 2014 році залишити Луганськ та свій бізнес і починати жити заново вже в Харкові. Там Євген допомагав робити інтер‘єри. На жаль, деякі роботи так і залишились незавершеними через повномасштабну війну. Подзвонили знайомі й сказали, що є де жити в Солотвині. Так вони з дружиною Лорою опинились у Закарпатті.
Євген дуже хотів заснувати свою справу тут. Однак у нього були лише невдалі спроби створення будівельних фірм в Берегові й Ужгороді. Через деякий час до них дружиною надійшла пропозиція стати викладачами Солотвинської дитячої школи мистецтв. Успішні дизайнери інтер‘єрів з Харкова погодилися.
Викладач запропонував дітям займатися керамікою. Ті спочатку до цього досить з недовірою віднеслися. Однак Євген в Кременчуці швидко знайшов муфельну піч. Так як це була розробка місцевого майстра, то вона коштувала у 10 разів дешевше за фірмову. «Останнім часом, коли питаю учнів, чим би вони хотіли зайнятися, вони просять мене про гончарство», – каже Євген Рудик.
Чому вони відмовилися їхати до Німеччини та про листівки ЗСУ подружжя Рудиків розповіли журналістам Zaholovok.com.ua.
