Про початок війни жительці Херсона Вікторії сказав чоловік. 24 лютого о четвертій ранку всіх поліцейських – а він працює саме в цій структурі – зібрали за тривогою. Вже за годину пролунали перші вибухи на Чорнобаївському аеродромі.
Рятуючись, Вікторія з двома дітьми відразу виїхала до матері чоловіка в маленьке містечко на лівому березі Дніпра. Однак вона навпаки потрапила в епціентр бойових дій – постійні польоти ворожої авіації, колони танки та БТРів та перші бої з окупантами. Тому вже наступного дня Вікторія разом з дітьми та свекрухою повернулися до Херсона під час кількагодинної паузи між обстрілами.
Однак за кілька діб росіяни захопили Херсон. Вони вбили майже всіх місцевих мешканців з територіальної оборони та захопили адміністративні будівлі, намагались нав’язати свої закони й правила. Жителі Херсона демонстрували своє неприйняття окупації через мирні акції протесту та непококри. Серед них була і Вікторія. Вони кричали “Слава Україні”, вискакували на ворожу техніку з українськими прапорами. Жінка принципово перейшла на українську і, проїжджаючи російські блокпости, розмовляла з росіянами виключно українською. «Я голосно вмикала українську музику в машині і не вимикала її, наближаючись до ворога. І головне – я продовжила працювати», — розповідає Вікторія.
Вікторія – тележурналістка. З перших днів війни Вона заховала посвідчення журналіста, зняла вивіску в студії, але не припинила свою роботу. Вона таємно зустрічалася та брала інтерв’ю з активістами та волонтерами. Створювала сюжети самотужки на айфон, без спеціальної техніки аби не привертати уваги. Усі фото-відеоматеріали швидко надсилала собі на пошту і видаляла з телефону, аби “не заловитись” на блокпості.
Пильною їй доводилося бути не тільки на вулиці, але й вдома. Щодня російські колаборанти вибірково здійснювали обшук квартир. Жінка знала, що через те, що вона –журналістка, а її чоловік – поліцейський можуть прийти і за ними.
«У нас навіть був створений спеціальний чат, де мешканці будинку одразу повідомляли, якщо бачили російську машину біля під’їзду. У таких випадках я завжди відправляла дітей до сусідки, гадала, що їм там буде безпечніше. І кожного разу чекала, що наступними в катівні будемо ми», — розповідає Вікторія.
Яким було життя активістів в окупованому Херсоні Вікторія розповіла журналістам «Біляївка. City».
