Дитячий садочок, у якому працювала Оксана, розформували, вона залишилася без роботи. Якось пішла в «Жовтень» подивитися кіно і побачила оголошення про вакансію, відтоді минуло 17 років, а вона досі працює в улюбленому кінотеатрі:
«Прийшла сюди просто адміністратором, потихеньку виросла до менеджера. Пережили ми тут усе: і суди, і підпал, і реконструкцію. “Жовтень” відродився, і ми працюємо знову».
Оксана каже, що робота адміністратора — це не постійно дивитися фільми. Однак вона дуже добре знає початки і кінцівки деяких фільмів, тому що на початку сеансу заходить дивитися температуру і в кінці домагає контролерам.
Оксана каже, що найбільше в цій роботі їй подобається спілкування з людьми. Недоліком для неї є те, що не завжди може прийти туди просто подивитися кіно, бо починає слідкувати, чи все гаразд, — як на роботі. Але добре знає, що розповісти про фільми, якщо друзі чи відвідувачі питають поради. Буває, вибір глядачів доволі несподіваний:
«Нас дуже здивувала одна бабулічка, років 80, вона прийшла на “Крик”. І я їй кажу, що він страшний. Але вона: нічого, я піду. Я заглядала, як вона там, але вона сиділа і дивилася».
24 лютого у Оксани був вихідний, вранці до неї зайшла її матір і сказала, що почалася війна. Жінка залишилися у місті та надсилала відео своїм колегам, як на Майдані співають гімн о 12 ночі, фотографувала тризуб із квітів, постійно надсилала їм щось про Київ. В середині квітня Оксана прогулялася навколо «Жовтня», але усе було забите фанерою, двері заставлені.
12 травня, як тільки кінотеатр «Жовтень» відкрився, були повітряні тривоги. Однак в кінотеатр прийшли 300 людей. Оксана досі згадує про той день відновлення роботи «Жовтня».
Оксана розповіла про те, як здружилися сусіди з її будинку, про сеанси під час повітряної тривоги та свою безумовну любов до міста журналістам «Жителі Києва»
