Річка Ірпінь не вперше захищає Київ, стаючи його природним щитом. Іще за часів Давньої Русі її болота відігравали ключову роль в обороні міста. А під час Другої світової війни захисники Києва сімдесят два дні змогли утримувати оборону столиці завдяки Київському укріпленому району (КиУР) — трилінійній системі залізобетонних оборонних споруд, у якій першою лінією слугувала річка Ірпінь.
Навесні 2022 року ЗСУ з допомогою місцевих партизанів затопили заплаву Ірпеня – територію площею понад дві тисячі гектарів. Це докорінно змінило як військову, так і екологічну ситуацію. Ворог не пройшов до Києва, а Київське водосховище не тільки затопило луки й пасовища заплави, а й підтопило будівлі та присадибні ділянки мешканців окраїн села Демидова. Вода, що вийшла з берегів, створила додаткові труднощі для ворожої армії. Утворилося болото, тож російське військо не змогло перейти на інший берег.
Саме волонтери запропонували командуванню Сухопутних військ підняти рівень води в річці. Олександр — з-поміж них. Він киянин, який мав дачу на березі Дніпра. Велику війну зустрів у дачному поселенні між селами Козаровичі та Демидів. З колегами почали готуватися до подальшого опору. « Потім вояки наші приїхали, красавці. Перший-другий день їздили туди-сюди по шлюзу, – пригадує Олександр. – Хоч він і в аварійному стані, але ми зрозуміли: техніка пройде. Отож, виникло питання: чи є можливість злити воду з водосховища до річки? Технічно це неможливо. Але тут від нашого командування надійшло завдання».
Маючи зв’язок із військовими, місцеві волонтери-партизани вже за лічені години дійшли до відповідальних за цей напрямок людей і отримали пряму вказівку підірвати дамбу. Треба було запустити воду в річку Ірпінь. Олександр своїм квадрокоптером розвідав територію, «злітав» подивитися на Демидівський міст, що на той момент уже був підірваний, тож шляхи були перекриті. Стало зрозуміло: російські загарбники намагатимуться зайти з їхнього боку, і їх треба зупинити за будь-яку ціну.
Богдан — один із тих, хто безпосередньо давав наказ підірвати дамбу. Він пішов воювати добровольцем ще у 2014 році, а після повернення з фронту став народним депутатом. Двадцять четвертого лютого Богдан знову пішов у військо й обороняв дамбу в складі свого батальйону, якому протистояла тисяча російських військових на іншому березі. Сили були нерівними: противник переважав у кілька разів. Та зрештою окупанти програли цей бій.
Богдан згадує, що вночі надійшла команда підірвати дамбу, щоб вода з Київського водосховища зайшла саме в річку Ірпінь, саме в це русло. За пів години Богдан уже був на дамбі, на найближчій до російських військ точці. Як командир, мав зобов’язання бути разом зі своїми хлопцями. Місце для підриву було стратегічним. Ще за пів години носили ящики з вибухівкою. Тоді відбувся перший підрив. Дамба виявилася дуже міцною, і саме це зберігало військовим життя під час постійних ворожих обстрілів з артилерії, винищувачів і реактивних систем залпового вогню. Бетон захищав наших бійців, які ховалися тут.
Другий підрив повністю відкрив шлюз і вода змила російські понтони, вже наставлені по водоймі. Вузенька річка швидко розлилася морем і виявилася нездоланною для ворогів. Зайти в тил наших сил, що тримали рубіж на кордоні з Бучею, Ірпенем і Гостомелем, стало неможливо.
Про те, як річка Ірпінь ще раз врятувала Київ від загарбників розповідають журналісти Ukraїner.
