Часів Яр на Донеччині — один із тих населених пунктів, які обстрілюють практично цілодобово. До найгарячіших точок фронту — Бахмута та Соледара — менше 20 кілометрів. Крім того, Часів Яр — це домінуюча висота, тому російська армія дуже зацікавлена у захопленні міста, але про це говорити ще зарано. Поки що окупаційна армія знаходиться відносно далеко, але гуманітарна ситуація тут з кожним днем та кожним обстрілом все гірша.
За даними на 2020 рік, у Часовому Яру проживало близько 13 тисяч осіб. На початок грудня 2022 року тут залишилося близько п’яти тисяч мешканців, переважно пенсіонери і працівники підприємств критичної інфраструктури. Евакуація з міста триває, але не всі хочуть їхати у невідомість.
Пенсіонерка Ганна Яловатова живе у Часовому Яру з 16 років. Нині жінка майже не ходить. Продукти та гуманітарну допомогу їй привозить сусід. Коли в будинку немає опалення, Ганна Яківна рятується від холоду за допомогою обігрівача, але через перебої з електрикою і це стає проблемою. Пенсіонерка залишилася в місті сама і чекає, коли її забере молодша сестра.
У Часовому Яру давно немає газу, з електрикою та опаленням перебої. З огляду на інтенсивність обстрілів місцеві жителі практично живуть у підвалах. Тут вони облаштували побут. Принесли меблі, ковдри, обігрівачі, провели світло. Купаються люди в мисках, воду гріють на своїх саморобних плитах, а в туалет ходять до квартир у перервах між обстрілами.
Роман працює на підприємстві критичної інфраструктури. Його дружина — голова місцевого ОСББ. Тому родина вирішила поки що залишитись у місті. Їхня квартира дуже сильно постраждала внаслідок обстрілів, тому вони перебралися до підвалу. Загалом у цьому притулку влаштувалися п’ять сімей, у тому числі із сусідніх під’їздів. Разом із дорослими — діти.
«Діткам хочеться надвір побігати, погуляти. Важко такому віку пояснити, що будь-якої миті може прилетіти. Є такі віконця: рано-вранці прокидаємося, стоїмо півгодини — хвилин 40 з дитиною, щоб хоч би подихав свіжим повітрям», — розповідає Роман Бортко.
Як живе прифронтовий Часів Яр розповідають журналісти “Новин Донбасу”
