46-річний житель Маріуполя Сергій Забагонський зараз живе у Чехії. Чоловік оздоблює автівки внутрішньою обшивкою на заводі по 12 годин щодня. Неподалік його підприємства є місцевий театр, де він мріє попросити пройтися сценою та відчути її запах. Хоча він каже, що навряд він відчує саме той аромат, який мала сцена у Маріупольському драмтеатрі. Вона мала особливий запах, каже Забагонський, адже він там був актором протягом майже 20 років. Сергій називає своє життя у Маріуполі до повномасштабного вторгнення обалдєнним – він замався улюбленною справою, купався у морі, у відпустці ремонтував свою квартиру.
24 лютого Сергій, його дружина Женя та двоє дітей прокинулися від вибухів на околицях Маріуполя. У вікнах дрижало скло. У підвалі їхньої п’ятиверхівки розташовані магазини, тому укриватися від обстрілів там було неможливо. З дозволу директора драмтеатру, де жінка також працювала, вона із молодшою донькою Поліною стали першими жильцями укриття в драмтеатрі.
Увечері 24 лютого на сайті міськради опублікували список укриттів, куди можна ховатися. Серед них був і драмтеатр. Хоча насправді умов для прийому людей там не було. До Другої Світової війни на місці театру був храм, його підірвали німці під час відступу. А театр побудували в 1960 році з товстими стінами та капітальним бункером. Раніше в ньому був ресторан, але коли господарі виїхали, то забрали абсолютно все, навіть кахлі збили, видерли труби. Залишилися голі бетонні стіни. Ні води, ні комунікацій – один унітаз і той не діючий. У бункері було лише світло. Керівництво театру не могло нічого там робити, бо підвальне приміщення не належало театру. Однак воно було кращим укриттям, ніж підвали багатоповерхівок поруч.
Драмтеатр став наповнюватися людьми, які почули, що тут можна сховатися. Спершу було осіб шістдесят, каже Сергій Забагонський. Вони приходили лише вдень, а ночували вдома. Коли місто почали частіше обстрілювати і бомбувати, багато залишалося й на ніч.
«Ми послали їм дерев’яні щити, мати, які використовували для спектаклів. Знесли вниз і всю тканину, її було багато: одяг сцени, завіси, задники. Якось мимоволі й вийшло, що ми з дружиною Євгенією стали комендантами. Ми знали всі приміщення, мали ключі, й коли приїхали з допомогою поліцейські та запитали, хто тут головний, люди показали на мою дружину», – розповідає чоловік.
Про те, як жителі Маріуполя обладнали побут в будівлі драмтеатру та як вони рятувалися після авіаудару по ньому Сергій Забагонський розповів журналістам «Переяслав. City».
