Пекло війни, «Азовсталь», 10 місяців полону, втрата двох братів, очікування повернення в Україну до дружини та двох дітек – це все трохи більше як за рік пережила одна людина – азовець Віталій Сидоренко. Три брати – Андрій, Ярослав та Віталій Сидоренки – взяли до рук зброю та, не вагаючись ні хвилини, стали на захист рідної країни.
Андрій Сидоренко – загинув під час оборони Маріуполя. В ніч, коли Андрій помирав після ворожого обстрілу в авто, згорів подарунок, приготований Андрієм своїм племінникам. Віталію вдалося вижити.
«Прийшов до тями і десь взялися сили аби вилізти з машини і рухатися далі, і я впевнений, що то брат сказав там зверху, що мені не час, що я маю жити. І я дістався до заводу, бо моїм янголом став брат Андрій з нашою мамою та бажання дружини, аби я повернувся», – ділиться з спогадами Віталій.
Попрощатися з другим братом, Ярославом, Віталій зміг кілька разів.
«Я пам’ятаю як ти прийшов до мене провідати незадовго до виходу з заводу, пройшовши десь 1.5 км. На той час ця відстань була нереально великою. І приніс кави та шоколадних цукерок. Де ти їх дістав – я не знаю…Потім наказ був лишити позиції і ми переписувалися тоді востаннє».
Сповіщення про смерть брата Віталій Сидоренко отримав згодом, до останнього сподіваючись, що то невірна інформація, що то помилка.
Окрім братів – янголів-охоронців, Віталія весь час полону тримав ще й вогонь кохання до дружини та безмежної любові до дітей. Віталій вдома. На початку травня його разом з іншими захисниками повернули з полону. Попереду…. а попереду ще багато чого: багато робити, багато радощів та любові, багато тяжких спогадів та розповідей.
«Ви – мої ГЕРОЇ, я розповідатиму дітям та онукам про вас та інших побратимів, і буду казати, щоб вони розповідали далі, аби пам’ять жила вічно. Бути Героєм – це жити вічно! Біль… Навічно зі мною, частина мене, не зраджу пам’яті. Я тепер житиму один за трьох».
