Лариса Циндик приїхала у Смілу з Чернігова. До повномасштабного вторгнення працювала бухгалтером, а 8-річна донька Аня навчалась у другому класі. 24 лютого десь о 12 годині вже було чути постріли у місті. За порадою знайомих військових жінка із донькою пішли з їхнього будинку, бо він був недалеко від кільцевої дороги. Майже три тижня вони переховувалися у бомбосховищі однієї зі школ разом із 500 людьми.
13 березня Лариса з донькою виїхали з дому, а в обід почався сильний обстріл. У квартиру тоді зайшов незнайомий хлопець, взяв в одну руку сумки, в інші дитину і сказав, що є дві хвилини, закривайте квартиру, поїхали.
Лариса розповідає, що коли виїжджали з міста, бачили весь жах на власні очі. Одна справа, коли постійно сидиш у підвалі і лише чуєш звуки, а коли їдеш по місту – це зовсім інше. На той момент у жінки вже були знайомі, які загинули. Було окуповане село, у якому колись жила її бабуся та зараз живе дядько.
Після виїзду, ситуація в Чернігові стала ще гіршою. З продуктами, ліками було дуже погано, лікарні обстріляні. У районі, де живе Лариса, біля магазину прилетів касетний снаряд і багато було жертв та загиблих. Також у підвалі, де жінка з дитиною ховались від обстрілів, люди захворіли коронавірусом, навіть з летальними випадками.
Лариса із донькою приїхали у Смілу. Жінка думала їхати до Польщі, але вирішила залишитися на Черкащині.
Про те, як вони облаштувалися у Смілі та чи повертатимуться до Чернігова Лариса Циндик розповіла журналістам Сміла. City.
