Марина Марущак – мистецтвознавиця з Миколаєва. У рідному місті працювала у Школі олімпійського резерву тренером-хореографом. З початком повномасштабного вторгнення у Миколаєві з перших днів були сильні удари і у приватному будинку Марини тремтіли стіни. До цього вона ніколи не заходила у власний погреб. Але коли почало сильно «гриміти» та літати ракети, то жінка з її сином Арсенієм спустились до підвалу і почали жити у погребі. Там з чоловіком провели світло у підвал, спускали туди воду, поставили літні лежаки, спальники, килимки для йоги. Так родина жила майже два місяці у підвалі при температурі 11 градусів тепла.
«Одного разу у місце недалеко від нас прилетіла стріла-ракета і дуже низько підлетів літак. Хотіли потрапити в обласну раду. Ми живемо через річку і був надзвичайно потужний вибух. У цей час не було сирени. Син відсипався в перебіжках до підвалу і назад. Його ліжко тоді сильно затрусилось і я почала дуже хвилюватись. Вирішила, що більше залишатись тут небезпечно», каже Марина.
Вона не знала, як виїхати з міста, сильно переживала і в неї був психологічний бар’єр – казали, що можуть підірвати міст. Саме по цьому мосту можна добратися до Одеси. Зрештою родина відважилася, евакуація була важкою. Марину з мамою та дитиною вивезли в Одесу
Марина добре володіє англійською мовою і їй пропонували виїхати за кордон, але вона відмовилася. Разом із сином вони поїхали до рідного міста її матері – у Смілу на Черкащину.
Однак і там все виявилося доволі складно морально – проблеми із дитиною, безробіття та відсутність можливості залишити Арсенія на довгий час із бабусею. Щоб відволіктися, вона ходила плести сітки у волонтерський центр «Січ», доглядала за дітьми або ходила із сином на різні свята до бібліотеки.
Про свій досвід життя у Миколаєві під обстрілами та чому вона вирішила перейти на українську Марина Марущак розповіла журналістам «Гард.City».
