Кафе родини Волошиних розташоване вздовж Мигійської траси на Миколаївщині. Розпізнати його серед інших неважко – два величезні жовто-блакитні прапори та реклама з запрошенням на безкоштовні обіди для бійців. Всередині все в стилі домашньої сільської хатини: домоткані пілки, скатертини з національними узорами, домашня консервація, в’язані шкарпетки. У меню — борщ, вареники, млинці та чаї, настояні на степових травах. На стіні – прапор з автографами військових, які часто тут спиняються.
Ольгу та Леоніда бійці кличуть не інакше, як дід Льоня та мама Оля. А вони їх у відповідь — синочками. Ольга каже, що за них будь-кого порве. Бійці знають, що до кафе можна завітати в будь-який час доби. Леонід завжди тут — і вночі, і вдень.
Леонід собі дорікає, що не вів щоденника. Але на початку повномасштабного вторгнення треба було швидко на все реагувати. Особливо в перші дні, коли потік бійців і біженців був нескінченним. «У мене ноги пухли від напруги, бувало так, що Ольга по 400 пиріжків випікала та по три каструлі борщу варила, – згадує Леонід. – Колони проїздили, а ми всім бігали роздавали пиріжки та млинці. Ми падали з ніг, але нічого, трималися, бо розуміли, що їм набагато важче, аніж нам».
Про кафе з безкоштовними обідами для бійців та біженців на Миколаївщині розповідають журналісти «Гард. City».
