Юні бердянці, що з різних причин залишилися в тимчасово окупованому місті, стали для російських загарбників не дітьми, про яких потрібно піклуватися, а «матеріалом» для вирощування бездумного стада, начиненого гаслами та ненавистю до своєї батьківщини, «поголів’ям», яке має йти туди, куди заганяють.
«Все побудовано на тому, що дитина не має права на свою думку, – розповідає мешканка Бердянська, мама школяра, – якщо дитина починає ставити незручні питання, її починають відкрито залякувати. А на батьків у цьому випадку чекає окрема розмова»
Росіяни перетворили школи на ТОТ в пропагандистські осередки, в яких створені «молодіжні» та мілітаристичні рухи, вступ до яких фактично примусовий. Така політика направлена на знищення самоідентифікації цілого покоління українців, що є типовим геноцидом.
«І як може дитячий мозок упоратися із цим внутрішнім конфліктом?! – пише мешканка Бердянська. – Добре, якщо дитина вже в тому віці, коли вона здатна зрозуміти, що відбувається і поводитися адекватно, розуміючи, що цей фарс треба просто пережити, дочекатися повернення України. Але багато дітей ще маленькі, вони тільки почали по-справжньому усвідомлювати, що таке бути українцем, тільки почали розуміти свою культуру, і раптом приходять ці «вчителі», які кажуть, що немає ніякої України, є лише нацисти, а ми всі «великий російський народ»…
На батьків окупаційна влада чинить колосальний тиск, вимагаючи, щоб вони віддавали дітей до шкіл, періодично проводяться рейди з метою виявлення дітей, які навчаються онлайн в українських школах. У будь-який час дня та ночі у ваші двері можуть подзвонити озброєні люди та поцікавитися, чи є у вас діти, де вони навчаються та перевірити ваші гаджети на наявність програм для онлайн-навчання з усіма наслідками. Якщо на початку окупації батьки бердянських дітей чинили опір, не віддаючи їх у російські школи, нині їх так залякали штрафами, погрозами позбавлення батьківських прав, депортацією, підвалами, що більшість змушені були змиритися.
Багато батьків розгублені, тому що не знають, як правильно пояснити дитині, що відбувається. Якщо пояснювати все як дорослому, то можна накликати на дитину неприємності, адже діти не шпигуни і не розвідники, вони не завжди зможуть приховати свої почуття та думки.
«Я спочатку намагалася щось дочці пояснювати, – зізнається мешканка Бердянська, – щоб вона не приймала близько до серця те, чого навчають у цих школах. Але діти наші так виховані, що вчитель для них авторитет, його треба слухати, йому можна вірити, і раптом вчитель каже всяку брехню, про Україну, про наших воїнів… Потім я вирішила, хай іде, як іде, головне зараз вижити, а потім , коли прийдуть ЗСУ, коли Бердянськ знову стане вільним, ми все надолужимо. Хоча я розумію, що наші діти вже ніколи не будуть колишніми»
