Гуляйполе — батьківщина Нестора Махна, легендарного українського анархіста, чиєю головною цінністю була свобода, — сьогодні майже безлюдне і майже знищене. Памʼятник Махну не пошкоджено, але все навколо більше скидається на купи будівельного сміття. Біля обкладеного мішками з піском вцілілого памʼятника Шевченку — дві вирви від зенітно-ракетної системи С-300.
Українські військовослужбовці під Гуляйполем, що у зоні бойових дій, цього року святкують Різдво 25 грудня. Більшість військовослужбовців тут — з Надвірнянщини, що в Карпатах. Вони, розселені в навколишніх одноповерхових хатинах, збираються у штабі, щоб зробити генеральну репетицію колядування. Як колись удома на Івано-Франківщині.
28-річний Назар Фігура із позивним «Маестро», дипломований диригент і професійний співак, каже, що кілька тижнів тому вони сіли за столом і «висунули пропозицію святкувати Різдво 25 грудня: за ці місяці ми встигли стати родиною, але у кожного свої традиції, що відрізняються. Обговорили, погодили». Так почали готуватися.
53-річний Василь «Матрос» Сенатович — організатор аматорського гурту «Опришки», створеного п’ять років тому удома, — до повномасштабного вторгнення був ресторатором. Однак наприкінці лютого він і ще четверо друзів з колективу пішли добровольцями на фронт. Василь дістає шматок картону з текстом, написаним великими буквами, — кілька днів тому безсонної ночі він переробив на новий лад стару карпатську колядку, з якою його предки століттями сновигали горами, віншуючи одне одного.
Про Різдво на лінії фронту, колядки та надії військових на останнє різдвяне світо не вдома розповідають журналісти «Reporters».
