У перші дні широкомасштабної війни, коли в країні панував хаос, і люди не знали, що робити та куди тікати, потяги продовжували курсувати між містами, підбираючи пасажирів і забираючи в безпечні місця. Потяг №134 Харків — Миколаїв разом зі своїм екіпажем надавав допомогу тим, хто хотів евакуюватися з гарячих точок. Рухаючись на схід України, де йшов наступ армії РФ, провідники трималися мужньо та поспішали на допомогу людям.
Начальниця поїзда Віра Олександрівна розповіла, що найстрашнішим були перші години.
«Перший час, коли нам сказали, що Росія напала на Україну. Оце був страх. Страх в очах провідників, страх в очах людей, які підбігали та кричали: “Заберіть нас, вивезіть!”. Особливо з дітьми. Діти падали на пероні та кричали: “Бомблять, Бомблять!”»
Небезпека зростала щохвилини. Керівництву «Укрзалізниці» треба було ухвалити складне рішення: чи надсилати склад до Харкова?
«Потім ми з Харкова увечері виїхали до Миколаєва. Але до Миколаєва не доїхали, а доїхали до Дніпра. Переночували там із пасажирами. О 06:00 висадили пасажирів 25 числа та повернулися до Харкова. Нам сказали, що ми їдемо до Лисичанська та Попасної евакуювати пасажирів. Виконуючи мирний рейс, ми поїхали на Лисичанськ такі, як були. Звісно, ми не мали засобів захисту: ні якихось бронежилетів, ні якихось там касок тощо. Ми просто їхали навмання. Ми навіть не знали, повернемося назад, чи ні»
Провідник Сергій Ковальчук розповідає, що евакуація була дуже тяжкою, у вагоні перебувало до 300 осіб.
«Люди у вагоні розташовувалися скрізь. У проході, у тамбурах… У кожному купе, де має бути чотири особи, було по 20 людей. У проходах не сиділи люди. Ніде було сісти. У проходах люди стояли один біля одного. Щоб пройти в туалет, люди тіснилися, оскільки нашим завданням було забрати максимальну кількість людей»
