Школа в селі Борочиче Луцького району на Волині. У колишній майстерні трудового навчання – шум машинок і гул розмов. У дітей канікули, тож вчителі можуть більше часу приділити шиттю корисних речей для військових.
«Ми зібралися на третій день війни і досі шиємо», – кажуть тут.
Починали з найпростішого – подушок. Тепер же зосередились на маскувальних і водовідштовхувальних плащах, розвантажувальних жилетах. Волонтерську ініціативу назвали «Шпильки з Борочич».
Місцеві зносили тканини, волонтерки їх зшивали, набивали пухом. А тоді хтось приніс розвантажувальний жилет і спитав: «Ви таке пошиєте?». Вчителька початкових класів Ольга Яцина розповідає, що виріб розпороли і детально дослідили, спробували повторити. Вийшло не з першого разу, проте згодом військові та волонтери таки оцінили: те, що треба.
Першу партію тканини купили самі – згодом частину грошей повернула профспілка педагогів. Потім підключились місцеві підприємці, інші волонтери, родичі, друзі, волиняни, які живуть за кордоном. З Луцька передавали то гроші, то тканину. Навіть у церкві поставили скриньку для збору грошей. Купують в основному в Польщі, бо там дешевше.
Вчителька трудового навчання Валентина Барановська – одна з небагатьох у товаристві, хто вмів шити до 24 лютого. Каже, навчилася від мами, яка все життя вдома цим займалась. Вже тут, у школі, жінка передавала досвід колегам. Але це було нескладно. «Елементарний шов всі так чи інакше вміли робити, а далі справа досвіду, – каже вона. – Тим паче, електрична машинка значно простіша в користуванні, ніж ручна. Тут достатньо побачити і спробувати повторити».
Кочегар місцевого садочка Микола Гесь раніше ніколи не мав справ із тканиною чи шиттям. А тут взявся кроїти вироби.
«Я поняття зеленого не мав, що це таке, але завербували, то мусив вчитися», – сміється він.
Чоловік працює над викрійками і в школі, і вдома, де за останній час переробив уже вісім 50-метрових рулонів тканини.
Найтехнологічніший виріб «Шпильок з Борочич» – ті ж розвантажувальні жилети. Їхня будова неодноразово змінювалась за ці місяці, щоб максимально відповідати потребам бійців. Тепер же на столі в кравця «технологічна карта» – інструкція, яка каже, скільки і чого потрібно на різні деталі.
«Коли робили кишені для гранат, клали туди лимони, цибулю, щоб прикинути розмір. Зараз маємо вже муляж гранати. Ми помітили, що з часом вироби стали значно кращими. В нас трохи кустарно все, але чим можемо, тим допомагаємо», – ділиться Ольга Яцина.
Про те, як шкільні вчителі перекваліфікувалися у швачок у вільний від роботи час дізнавалися журналісти «Першого каналу соціальних новин».
