Дорогою до Високопілля, що на Херсонщині, зникає мобільний зв’язок. Карти не вантажаться, тому навігатор не показує назви населених пунктів. З вікна машини дедалі частіше бачимо згорілі будинки. Ми — одні з перших журналістів, яких пустили в це село після його деокупації. У Високопіллі росіяни перебували аж пів року.
Зупиняємося під деревами біля одного з уцілілих домів. Таких у Високопіллі небагато. А втім, майже біля кожного двору — спалена автівка з літерою Z.
З хати виходить пані Алла. Вона пересиділа у селі всю окупацію — бачила, як російські військові грабували магазини та лікарні. Виїхати на підконтрольну Україні територію не могла, бо не хотіла кидати лежачого батька.
Очі пані Алли загоряються, а голос стає дзвінкішим, коли питаємо про день, у який українські військові зайшли до Високопілля: «Я побачила їх здалеку, вони йшли моєю вулицею, а я не могла повірити, що це вони. Подумала, може, окупанти перевдягнулися, бо нас попереджали, що вони можуть вдавати наших захисників. Але ні — почула українську і зрозуміла, що нарешті ми вільні».
Володимир відчиняє прорешечену кулями й осколками хвіртку. «Це таке у мене було господарство, — проводить екскурсію. — Тут моя техніка».
«Два місяці я жив під окупацією, а потім виїхав. Росіяни знахабніли так, що не було вже сил їх терпіти. Забрали худобу, господарство, поїли все. Вигнали мене з дому. Я жив в односельчан, а потім стався приліт до них у двір. Вирішив виїжджати», — розповідає Володимир.
Сім’ю чоловік відправив за кордон і не бачив уже пів року. А сам мешкає в Зеленодольську. Після деокупації щодня приїжджає у Високопілля. Хоче відновити будинок, щоб його рідні мали куди повертатися.
Зупиняємося біля будівлі синього кольору з вивіскою «Рибацький рай». Від раю там залишилося мало. У дверях на місці замка — велика дірка. То, каже власник магазину Олександр, росіяни вистрілили, щоб відчинити магазин.
«Тут була побутова техніка, всякі перфоратори, болгарки, дрилі, бензокоси, бензопили, отут були рибальські снасті, вудки, все для рибалки», — пригадує господар.
Зараз залишився безлад. Окупанти винесли буквально все — до останнього гвинтика. Залишили по собі лише намальовані білою і червоною фарбами літери Z.
«Ми будували його самі, 8 років пропрацювали у ньому. Я все тут робив сам — клав підлогу, обшивав його ззовні. А тепер тут нема нічого. Але будемо відновлюватися все. Це наша домівка. Ми повернемося і будемо тут жити», — каже на прощання Олександр.
