Наталія народилася в Луганську, але вже 20 років живе у Києві. Займалася програмуванням, але після своїх сорока років вирішила, що хоче змінити життя, і стала проводити екскурсії:
«Вперше я почала професійно проводити екскурсії 10 років тому, але розповідати історії було моїм захопленням іще зі школи. Так сталося, що я навчалась у кількох школах, батьки переїжджали, тож свій перший досвід екскурсовода отримала у Краснодоні на Луганщині, у шкільному музеї».
Раніше їздила по Україні: на Черкащину, Чернігівщину, Харківщину, Буковину, але останні роки зосередилася на Києві. Проводить тематичні екскурсії, екскурсії однією вулицею, квести. Каже, що любить центр, але особливо цікавими для неї є не такі знані місця: Кудрявець, Солдатська слобідка, кладовища Києва
У перші місяці вторгнення Наталія продовжувала гуляти Києвом. У березні бували дні, коли Наталія одна гуляла на Майдані або на Хрещатику — тільки блокпости, військові та вона.
«Щодня було важливо пройти кудись, щоб наповнити місто своєю присутністю. Мені так шкода було Києва, більшість людей його покинули, багато хто боявся виходити з будинків. Тоді я одягала червоне плаття, червоний берет, фарбувала губи червоною помадою і так ходила містом», розповідає Наталія.
Це дуже дивувало людей, особливо військових: «Ви хто?» — «Киянка. Я просто гуляю». Фраза «просто гуляю» була як виклик у той час, у березні, бо ніхто тоді не гуляв.
Наталія каже, що для неї з 24 лютого проявилося, що Київ — це її місто, яке вона не може полишити. Для неї це означало жити в історії, яку вона розповідала.
Про її «Хроніки війни», які вона вела впродовж трьох місяців, прогулянки напівпустим Києвом та квіти для незнайомців жінка розповіла журналістам «Жителі Києва».
