36-річний Роман Довгиш з Київщини воював у 2014 році, стояв у Попасній на Луганщині. З початку повномасштабного вторгнення пішов до воєнкомата доровольцем, згодом його перекинули до іншої військової бази як досвідченого військового. Він бачив велику різницю між війною у 2014 році та нинішнєю фазою. Зараз його позиції «накривали» різними видами зброї –авіацією, вертушками, артилерією, танками, мінами. Тому Роман тримався на адреналіні, такого у 2014 він не відчував. Він стверджував, що умирати ніхто не хоче. Коли обстрілювали позиції, він намагвся емоційно розряджати ситуацію – наприклад, співав пісню «Ластівки».
Роману довелося на «нулі» стояти сімнадцять днів поспіль замість семи. Були такі обстріли, що їх не могли вивезти на кілька кілометрів вглиб звідти через сильні обстріли. Запас води скінчився, з їжі – сухпаї. Каву вони й так не пили черех відсутність окропу. Тому сиділи на енергетиках, що волонтери привозили. Але через них майже не спав та серце вилітало. Коли був у відпустці дома кілька днів, то спав непробудно сім днів. Для військового це розкіш – на «нулі» у добу спиш не більше 20 хвилин, і то неглибоко.
10 вересня Роман загинув у районі села Спірне на Донеччині. Вороги обстріляли позиції українських захисників із мінометів, вогнеметної системи «Сонцепьок» та фосфорними боєприпасами. В нього залишилося двоє дітей.
Про що говорять солдати в окопах та свої військові будні Роман Довгиш розповів у своєму останньому інтерв’ю журналістам Переяслав.City.
