Марія – киянка, усе життя прожила на Оболоні. Вона впевнена, що Київ пасує інтровертам — тут багато безлюдних місць, природи, антикафе, у яких можна посидіти наодинці. Сама Марія – гештальт-терапевтка та волонтерить у проєктах, створених для підтримки людей, які постраждали від війни.
Хобі Марії так чи інакше пов’язані з психологією, як от плейбек-театр, де людина розповідає історію, а актори грають її в імпровізованій формі:
«Завдяки плейбек-театру людина може подивитися на свою історію з іншого боку або просто розказати її. Взагалі ідея плейбек-театру в тому, що кожна історія має бути почутою. У людини є ця можливість поділитися своєю історією та відчути підтримку. Зараз у Києві є плейбек-театр кризового реагування, який проводить перфоманси для переселенців або людей, які постраждали від війни, і там же є навчальна студія, тож люди можуть і самі спробувати стати акторами».
Марія каже, що психологи проживають те саме, що й інші люди: у перші місяці війни в неї була втрата самоідентифікації, стани апатії, мало позитивних емоцій. 24-го зранку у неї було заплановане онлайн-заняття із психології і тренерка вирішила його не скасовувати. Так її війна почалась із фахової розмови про те, як підтримувати людей у кризовій ситуації, про техніки заземлення, дихання. І вже наступного дня Марія про все це розповідала у центрі «ОбійМи». Це була її перша масштабна, на 50+ людей лекція, і вона відбувалася в коридорі. Це була кризова підтримка, щоб люди могли впоратися з хвилюваннями і тривожністю.
«Якщо відверто, то у волонтерстві у мене був особистий інтерес — так я відчувала, що займаюся потрібним, підтримую людей, роблю внесок у нашу перемогу, — тобто підтримка інших підтримувала мене саму. І є ще один, дещо егоїстичний момент. У всіх людей є різні ідентичності, і в кризових ситуаціях найновіші з них зазнають найбільшого впливу, тож професійна ідентичність у багатьох похитнулася, адже переважно вона формується найпізніше. Саме завдяки тому, що я спрямувала свій фокус на навчання, на підтримку, я не втратила свою ідентичність гештальт-терапевта».
Марія не виїжджала, бо знала, що на відстані буде більше хвилюватися. У її друзів і клієнтів, які виїхали, рівень тривоги був набагато вищий, ніж у тих, хто залишився. Тут є хоча б ілюзія контролю, коли щось відбувається, і підтримка твого кола людей, спільність, розуміння того, що це її дім та її земля. Із початку повномасштабного вторгнення Марія зрозуміла, що не хоче жити в іншому місті, хоч раніше мріяла про Амстердам.
Як пережити психологічно війну гештальт-терапевтка Марія розповіла журналістам «Жителі Києва».
