Невдовзі після звільнення Купʼянська правоохоронці знайшли чергову катівню, яку окупанти облаштували в приміщенні райвідділку поліції (на момент публікації відомо щонайменше про дві великі катівні в місті). За даними Служби безпеки України, там одночасно утримували до 400 людей. На першому поверсі розташовані камери на двох-чотирьох осіб, водночас окупанти вміщували в них більше як по 20 людей. Туди часто забирали через проукраїнську позицію.
Віталій Карпенко, житель села Шевченкове, що за 37 кілометрів від Купʼянська, був одним з арештантів катівні. З перших днів окупації росіяни вишукували незгодних із путінським режимом та відправляли в Купʼянськ на «виховні бесіди». У Купʼянську його привезли до місцевого відділку поліції та прикували наручниками до лавки у внутрішньому дворі. Так чоловік просидів до вечора.
Так звана «бесіда» відбувалася у невеликій кімнаті з бетонними стінами. За столом сиділо четверо людей у міліцейській формі «ЛНР». Віталія посадили навпроти й почали розпитувати, кому він погрожував чи нашкодив. Потім — чи не співпрацював із ЗСУ та чим він може допомагати російській армії. Крім катувань струмом, чоловіка били палкою по голові. Кілька разів він непритомнів. Допит тривав близько години.
Мешканець Купʼянська Андрій, якого журналісти Заборони зустріли поблизу місцевого відділку поліції, також побував у катівні наприкінці липня. Його змушували працювати.
«Якось набридло все те, що тут відбувалося [окупація], випили з друзями й заспівали гімн України. Ми ж українці як-не-як, у мене тут мати похована, тато. Ми заспівали, і нас учотирьох забрали», — розповідає Забороні чоловік.
7 вересня увʼязнені в купʼянській катівні прокинулися рано-вранці. Поснідали близько 9-ї години. О 10-й було дуже шумно — привезли місцевого активіста, який нібито здав списки поліцейських, що пішли на співпрацю з окупантами, — з нього знущалися кілька годин.
О 18-й годині мали давати вечерю, але ніхто не прийшов. Уночі стало зрозуміло, що вже ніхто й не прийде. Вʼязні вибили вікно між камерою та слідчою кімнатою, знайшли там ключі й повідчиняли всі камери. Окупантська адміністрація евакуювалася з міста.
Журналістка Заборони Поліна Вернигор разом із фотографом Іваном Чернічкіним побували в місті та поспілкувалися з місцевими — майже кожен чоловік, якого вони зустріли, пройшов через катівню за проукраїнську позицію
