До серпня 2022 року Аліна Степанова жила разом із бабусею, тіткою та татом у невеликому селі на межі Херсонщини та Миколаївщини. Суворе, що у Баштанському районі, хоч і має миколаївську прописку, але місцеві на закупи їздять у Херсон — так ближче. Усього 30 кілометрів, декілька хвилин по каховській трасі й ти вже в Херсоні. Навіть коли запитуєш, коли звільнили Суворе, Аліна говорить, що село стало вільним тоді й коли звільнили Херсон – 11 листопада 2022 року.
Аліна Степанова говорить, що їхньому селу пощастило — воно було маленьке і не надто цікаве росіянам. У самому селі окупанти не жили — розквартирувалися у сусідньому. Якщо раніше суворівці без перешкод доїздили до Херсона, то під час окупації доводилося проїжджати чи не десяток російських блок-постів: чотири чи п’ять по трасі й стільки ж у самому Херсоні, щоб доїхати на ринок. На блок-постах російські військові могли зробити огляд машини, перевіряти документи водія чи усіх пасажирів, забрати те, що їм приглядалося
«Нам у селі було легше виживати, ніж у Херсоні, все-таки є свій город і закрутки. Хоча були такі моменти, що не було борошна, щоб спекти хліба, а росіяни не пускали на блок-постах до Херсона і розвертали машини», — розповідає дівчина.
За всю окупацію їй по-справжньому було страшно лише раз — коли жителі сусіднього села вийшли майже голіруч проти росіян. Окупанти заходили до будинків місцевих жителів, говорили, щоб забиралися із помешкання, тому що вони там будуть жити. Селяни вийшли на протест, захопивши із собою рушниці та хто що міг взяти із собою із дому. Росіяни почали розстрілювати селян із танків. Одразу загинули шестеро, трьох поранених доправили у лікарні та лише одна людина вижила.
Увечері 15 серпня Аліна сказала рідним, що буде їхати на Полтавщину до свого хлопця. Перше питання від рідних було як вона виїде, адже зробити це просто було неможливо. Вона зібралася за годину — у рюкзак поклала п’ять пар штанів, зарядний пристрій, документи. Дівчина почистила телефон, видалила месенджери, перенесла у хмарне сховище фотографії, які могли б «не сподобатися» росіянам. Вона виїхала вранці наступного дня і за день доїхала до Василівки у Запорізькій області. Єдиний пропускний пункт став славнозвісним через черги, які влаштовували росіяни, та побори з українців, які хотіли втекти від війни.
Коли надвечір 16 серпня Аліна приїхала у Василівку, із жахом дізналася, що їхня маршрутка – 610-та у списку на виїзд. Тож дівчина «застрягла» на цілий тиждень у цьому селі.
Про життя в окупації та чому вона не взяла російський паспорт Аліна розповіла журналістам «Гадяч. City».
