До повномасштабного вторгнення 35-річна Аксінья працювала психологом і сексологом у Мелітополі та Дніпрі. Народилась вона і виросла у Запоріжжі. Дівчина дуже любила Севастополь, тому у 2009 році свідомо переїхала до Криму. Там почала навчатися на психолога, а у 2012 році народила сина. На момент захоплення Криму “зеленими чоловічками” Аксінья перебувала у Мелітополі. Тому початок окупації і проведення “референдуму” вона не застала. Вона повернулася до Севастополя, міста, яке найпершим перейшло на розрахунок в рублях.
Найтяжчим спогадом того з Криму вона називає святкування 9 травня у 2015 році. Жінка дивилася на підготовку до параду з вікна. Аксінья чула регіт натовпу, в якому говорили, що одного залпу із Севастопольської бухти вистачить, щоб розірвати весь південь України. Саме тоді вона вирішила покинути півострів. Восени 2015 року вона із родиною переїхала до Мелітополя.
Повномасштабна війна для Аксіньї почалась о 5:27, коли її, як і більшість мелітопольців, розбудив глухий звук і вібрація, від якої задрижало все навкруги.
“Мамо, це воно”, — промовив її син.
Вже 24 лютого у Мелітополі зачинили більшість магазинів, аптек та банків. Банкомати спорожніли в перші ж години. Ввечері того ж дня російські танки стояли на в’їзді в Мелітополь.
Через захоплене військами РФ місто майже без зупинки йшли колони ворожої техніки: РСЗВ, танки, БТРи. Також вулицями їздила “зомбо-машина” і окупанти з гучномовця віщали, що мелітопольці звільнені від київської хунти і вже скоро запрацюють банки, магазини.
На проукраїнські мітинги вперше Аксінья потрапила, коли їхала на велосипеді в центр міста на пошуки їжі. В той день продавали хліб з машини біля пам’ятника Шевченку. Якраз в цей момент на площі зібралися учасники мітингу. Аксінья побула, послухала, підзарядилась духом і поїхала додому. На наступні мітинги жінка потрапляла, коли їздила до волонтерського штабу. Коли його вже захопили російські військові, вона їздила містом у пошуках ліків, їжі, корму для тварин і все одно долучалась до ходи. Останній мітинг, на якому була присутня Аксінья, відбувався на підтримку викраденого окупантами міського голови Мелітополя Івана Федорова.
«Я виїхала ще в комендантську годину, – пригадує жінка. – Особисто мені було лячно, бо я розуміла, куди їду о шостій ранку. Наближаючись до місця збору, мені стало легше, бо людей було багато, як для такого ризикового заходу. На даху райдержадміністрації були снайпери, але це нікого не бентежило вже. На вході стояла купа озброєних орків. Мітинг почався з “Верните нам мэра”. Навіть прокричати голосно усі інші фрази для мене мало терапевтичний ефект. Бо вдома не можна було таке казати – ніколи не знаєш, хто твій сусід».
Про життя в окупованому Мелітополі Аксінья розповіла журналістам «РІА-Мелітополь».
