Надія Василенко родом з Донеччини, проте її можна вважати гадячанкою. ЇЇ матір досі живе в окупованому Донецьку. До повномасштабного вторгнення Росії працювала агрономом. У декретній відпустці розвивала свій маленький бізнес – готувала солодкі букети з шоколаду та сухофруктів.
24 лютого вона прокинулася о 5 годині 25 хвилин від телефонного дзвінка свого чоловіка “Надюх, розпочалася повномасштабна війна! Збирайтеся, у вас є пів години. Я приїду й заберу вас”. Донька Надії з 2014 року знає, що таке війна. Вона лише запитала ”Мамо, а у нас відтепер буде, так само як і у бабусі?”
Про виїзд за кордон Надія із дітьми навіть не думали. Ми до останнього вірили й сподівалися, що війна триватиме недовго. Жінці зараз морально важко – мати в Донецьку, брат та його родина у Херсоні. З ними зв’язок є не щодня.
«У Донецьку немає українського зв’язку, і російський включають рідко. І коли є можливість, мама мені одразу телефонує. Спілкуємося через телеграм. Були моменти коли спілкуюся з матір’ю за три хвилини нашої розмови чула сім прильотів. А ще часто російські військові прослуховують нас. Я навіть почала розбиратися, коли прослуховують, а коли ні. І от коли нас “слухають” я кажу: “Слава Україні”, а мама у відповідь: “Героям слава! Смерть ворогам!”
Щоб зайняти себе, Надія як волонтер сушить овощі та фрукти для військових на фронт. У колективі понад 40 жінок, які поділені на групи. Одні займаються нарізанням овочів, інші сушать, деякі фасують. Дівчата працюють з дому. Один раз на тиждень збираємося й гуртом фасуємо сухпайки – супові та борщові набори. Серед них – “Гадяцький борщ”, суп “Байрактар”, суп “Гетьманський”, суп “Вельбівський грибний”, “Укропський суп “.
В інтерв’ю Гадяч.City Надія Василенко розповіла про волонтерську діяльність та як не перегоріти під час неї.
