Сєвєродонецьк на Луганщині називають «другим Маріуполем». Тут немає жодного вцілілого будинку, відсутні комунікації та зв’язок, братські могили видніються ледь не на кожному кроці. Бої за місто точилися чотири місяці, зрештою — українська армія тимчасово відступила, пообіцявши повернутися.
Через окуповані міста та селища Луганщини вже курсують автобуси на РФ, Донецьк і Луганськ. Окупанти запровадили пропускну систему, видають російські паспорти, водійські права та автомобільні номери. Серед мобільного зв’язку — «ЛНРівський» «Лугаком», який майже ніколи не працює. Люди стоять в чергах за гарячими обідами, виплатами та ледь не б’ються за безкоштовні газети, аби отримати хоч якусь інформацію.
Місто виглядає порожнім, холодним і чомусь чужим. Люди, які залишилися тут жити, висловлюють переважно проросійські погляди, не вірять у відвоювання територій Україною і додають — «Росія нас не віддасть». Ті ж, хто досі підтримує Україну, — вважають за краще тримати язик за зубами, щоб не потрапити до рук «поліції ЛНР». Є й такі, хто взагалі цурається політики, наголошуючи, що «після пекла» найголовніше — це тиша.
До Рубіжного від Сєвєродонецька близько 30 хвилин дороги. В місті людей менше, але також на кожному кроці видніються черги. Сюди вже заїхали «куратори з Росії», які розпочали розбір завалів.
Тут працюють магазини та ринок, їздять таксі та міжміський транспорт.
В окупованому Щасті на Луганщині також продовжуються ремонтні роботи. «Завозили сюди москвичів, — каже місцевий житель. — Вони безкоштовно ремонтують вікна, будинки». У щастінському відділенні поліції відбувається процедура так званої «фільтрації» — отримання пропуску на пересування регіоном. Окупанти відбирають копії документів, за необхідності — фото та відбитки пальців.
Гривні у Рубіжному та Щасті також майже виведені з обігу. Містом пересувається «поліція ЛНР», «військова адміністрація». Вулицями захоплених міст постійно курсує техніка окупантів.
Як живуть окуповані міста Луганщині — репортаж Новини Донбасу.
