Коли любиш те, що робиш, твоє захоплення передається іншим і в таких випадках виробництво перетворюється на магію – саме так працівники харківського підприємства «Прайм Снек» жартома, але й не дуже, називають свою роботу і те, що у них виходить найкраще. Після початку повномасштабної війни Росії з Україною підприємство з Харкова переїхало в Мукачево і вже тут виготовляє унікальний спінений сухий сир.
А починалося все з ідеї двох братів, які захотіли придумати, як зручно брати із собою сир у гірські походи.
«Це було має хобі – я варив сир у себе вдома, для себе, для друзів, для родичів. Потім шукали варіанти і знайшли – принцип, який використовувало NASA у 70-і роки, коли відправляли астронавтів на орбіту. Ціль – корисні продукти, але якнайменша вага, тому з них потрібно було забрати вологу. А з деяких продуктів у звичайний спосіб теплової конвекції забрати вологу неможливо. Як, наприклад, сир: як тільки він нагрівається, розплавлюється, жир виділяється, він не сушиться, а просто плавиться», – розповідає Пилип Гришин, співзасновник і технічний директор компанії «Прайм Снек».
Зараз сирні кульки SnEco виготовляються за технологією мікрохвильової вакуумної сушки. У 2018 році компанія запатентувала технологію в Україні, а також винайшли спосіб додавання ароматичних натуральних добавок. Компанія показувала сталий розвиток, щороку вдвічі збільшуючи показники об’ємів виробництва та продаж.
«І все було добре, але тут – війна, ми в Харкові. Дуже жахлива ситуація. Перші дні ми просто виїжджали сім’ями, щоб врятувати своє життя. У мене будинок на півночі Харкова, у батьків – на півночі Харківської області, там – воєнні дії»
У лютому 2022 року чоловік просто рятував свою родину – вагітну дружину та двох дітей. Перевіз сім’ю до Мукачева, тому що тут живуть родичі. Про покинутий бізнес тоді не думав – офіс компанії підприємець віддав під потреби місцевих військових, відтак, ні до документів, ні до виробничих потужностей більше двох місяців доступу не було.
«У травні 2022 року нам дозволили забрати що встигнемо. Тому у нас була дуже активна операція з рятування залишків матеріалів та обладнання. За два дні шість фур ми завантажили і перевезли в Мукачево. І після цього знову закрився доступ туди, а через кілька місяців було кілька прямих прильотів і нічого не залишилося від виробництва взагалі. Ми вивезли велике обладнання – це найголовніше було. Бо його в Україні не виробляють. Також з офісу встигли забрати документи, трохи техніки»
У Мукачеві почалося нове життя підприємства. Перед початком повномасштабної війни на виробництві працювало 12 людей. Наразі в Мукачеві – теж 12.
«Переїхали з нами двоє робітників із Харкова, але вони вже повернулися додому. Зараз у нас працюють п’ять переселенців двоє з Харкова, а також з Києва, Запоріжжя. І, звичайно, місцеві мешканці. Але, під час набору працівників набирали ми надавали перевагу переселенцям, бо розуміємо, як це важко втратити домівку, все своє життя і переїхати кудись»
Зараз у SnEco постачальники – як з Європи, так із України. Якщо це європейські види сиру, як гауда, моцарела, пармезан – це європейські виробники. Але сулугуні, класичний – це виробники з України.
«Працюємо з великими сирзаводами, але шукаємо на Закарпатті якісного виробника бринзи і хочемо спробувати висушити місцевий сир і додати до свого асортименту закарпатський продукт»
Наразі компанія «Прайм Снек» працює над проектуванням власного обладнання – перші зразки вже будуть готові за місяць. Крім того, підприємство проходить сертифікацію для отримання дозволу експорту до ЄС. За совами Пилипа Гришина, наразі в Україні є 17 компаній, які мають право експортувати молочні продукти до Євросоюзу. І жодної – із Закарпаття.
SnEco вже отримували пропозиції перевезти виробництво закордон, але компанія планує залишатися в Україні.
«Ми одразу сказали «ні». Бо ми будемо виробляти свій продукт в Україні і звідси експортувати по світу. Відкрили вже маленьке представництво закордоном, є кілька підписаних з Швейцарією, Чехією, Польщею, от тільки чекаємо на сертифікацію», – каже Пилип Гришин і зізнається, що вже потрохи починає себе почувати на Закарпатті «своїм»: «Кавіль? Та-а-ак, це вже обов’язково, я вже це зрозумів. У Харків ми повертатися не плануємо у найближчі роки. Чи я вже закарпатець? У мене тут народився син. Він – точно закарпатець. І я трохи вже теж»
