До повномасштабного вторгнення Георгій Нечаєв займався творчістю — виступав як оперний співак, грав на театральній сцені та в кіно. 24 лютого він змінив роль і став військовим. «Чесно зізнаюся, коли я 24-го їхав у військкомат, плакав. Мені було себе шкода. Бо я знаю, що таке війна, я бачив це ще в 14-му, і це взагалі ніфіга не красиво. Це брудно, страшно, і зовсім не весело», — згадує Георгій.
Георгій буває, що співає на службі. Голос — це як м’язи у спорті, його треба підтримувати як банальну фізичну форму, каже він. На Харківщині, коли український наступ закінчився і боєць дійшов до міста Вовчанськ, до тамтешніх хуторів, то розпівувався у порожніх хатах. Георгій вмикав з телефона клавіші та починав співати. «Якось коли я розспівувався в кімнаті, прийшов один боєць із позивним Сметана і каже мені: ми з дружиною ніколи не були в оперному театрі, можна я їй покажу? І зателефонував дружині по відеозв’язку, якраз старлінк був увімкнений», — каже боєць.
Коли Георгій довго на фронті, то зізнається, що сильно хочеться додому. Але вже в Києві навпаки тягне назад на передову. Можливо, це просто адреналінова ломка, каже він. До мирної професії повноцінно у паузи неможливо повернутися. Хоча поки він в Києві, то використовує можливість час від часу зіграти якусь виставу. «Маю надію, що за час війни не змінився, що досі той самий — співак, актор. Але знаю, що змінилося відчуття небезпеки», — розповідає Нечаєв.
Про те, чим він жив до війни та в чому він став сентиментальнішим після її початку Георгій розповів журналістам «Жителів Києва».
