Купʼянськ — місто на Харківщині, яке розташоване на кордоні з Луганською областю. До повномасштабного вторгнення там жило близько тридцяти тисяч мешканців. Місто окупували майже одразу — 27 лютого там вже були російські війська. Вони зайняли всі адмінбудівлі, пофарбували паркани у триколор, а в місцевому відділку поліції влаштували катівню для незгодних з путінським режимом.
Ірина виїхала з Купʼянська наприкінці вересня. Жінка працювала пекаркою, тому майже щодня випікала в місцевій пекарні хліб для цивільних. Її чоловік та свекор зі свекрухою роботу втратили. Продукти всі були дуже дорогі, все привозили з Росії. Деякі харчі видавали як гуманітарку. У Купʼянську, говорить Ірина, окупанти видавали російські паспорти. Місцеві колаборанти вишикувалися в чергу за ними. Однак, на думку жінки, прожити без російського паспорта у Купʼянську було реально, адже роботи там все одно не було, та й адміністративні послуги ніякі не надавали.
Про переслідування людей за проукраїнську позицію жінка чула від знайомих — одного хлопця забрали й сильно побили, у нього зламані вісім ребер.
У вересні в Купʼянськ зайшли Збройні сили України. У центрі міста майже немає будівель, яких не торкнулися обстріли. Житлові будинки, магазини, адмінбудівлі — все напівзруйноване, з вибитими вікнами і без жодних ознак присутності людей.
Будівля адміністрації розбомблена, цілих вікон немає. Ймовірно, росіяни її атакували вже після деокупації правого берега міста. Покинуті розмоклі документи й особисті речі окупантів — від книжок до одягу — залишилися цілими. Так само як і плакат «Мы с Россией! Один народ!», що висить зі сторони головного входу.
Що зараз відбувається у місті після піврічної окупації побачили журналісти “Заборони”
