Село Перемога на Київщині стало для окупантів командирським пунктом, з якого ворог координував наступ на Бровари і далі на Київ зі східного напрямку. У центрі села важко знайти вцілілу хату. Ті, яким пощастило, мають щонайменше вибиті вікна. Є будинки ущент зруйновані, деякі – частково. Біля них згарища та гори металобрухту. А поруч — доглянуті клумби осінніх квітів, підгорнуті купки пожовклого листя, акуратно складені нарубані дрова: кожен господар займається своєю справою.
Будинок пенсіонерів Ніни Андріївни та Сергія Олексійовича від сильного вибуху залишився без дверей та вікон, частково зруйнована покрівля, у стінах дірки від «Граду». Паркан із профнастилу буквально розчавили танки, коли заїжджали по них прямо у двір, розповідає Ніна Соловйова. 28 лютого після обіду росіяни увійшли в село і почали обстріл. Вулицями їздили танки і БТРи, більше тижня люди не виходили з погреба. Потім людям сказали, що тут будуть бойові дії, щоб вони йшли геть. 10 березня пенсіонери , їхня донька з двома онуками пішли пішки до станції і поїхали електричкою до Києва. За кілька днів евакуювалися до Словаччини, повернулися 22 травня.
74-річна Ольга Петрівна Єрчак з чоловіком Орестом Степановичем пережили у селі всю окупацію. В одну з ночей жінка почула звуки автоматної черги, затим виявилось, що поблизу окупанти розстріляли сімох чоловіків.
– Коли вони прийшли до нас у двір, я дуже боялася, але спитала: «Ви прийшли нас убивать?» Сказали, що ні, перевірили погріб і будинок. Я тоді трохи розсміліла та кажу: «Рєбята, яка у вас цель?» А вони кажуть: «Ви же хотітє отсоєдєніться от нас». – «Рибочки, – кажу їм, – ми ж це зробили 30 років назад!»
Загалом більше місяця Перемога перебувала під окупацією. У мирний час населення села сягало понад 1100 чоловік. Попри те, що ледь не кожне подвір’я зазнало руйнувань, мешканці повернулися на свої обійстя і наскільки можуть приводять їх до ладу. Як вони готуються до найважчої зими в історії України, розповіли журналістці Переяслав.City.
