Мешканка Благодатного Олена Сарана облаштувала магазин у гаражі свого чоловіка. Возити в село продукти першої потреби жінка почала ще під час окупації, на початку травня 2022 року. Тоді через обстріли село залишилося без газу. А пенсіонерам без нього було дуже важко: дров нарубати нема сил та й хліба не спечеш. Тоді Олена з чоловіком ризикнули та поїхали по хліб у місто. Потім односельці почали просити привезти ліки та інше.
«Що кому треба, все привозили, закуповували овочі, розкручувалися потихеньку. Корова в мене була, ми її здали, хазяйство розпродали й весь виторг вклали у цей магазин»
Удвох з чоловіком їздили на закупівлі під обстрілами. Знали, що люди чекатимуть під магазином на свої замовлення.
Шлях від Киселівки до Благодатного селяни називали дорогою життя. Іноді новоспечені підприємці, ледве виїхавши за село, потрапляли під ворожий вогонь.
«А потім у серпні ще й друга дорога життя з’явилася, їздили з Надеждівки до Киселівки та, як страуси, голови поміж ніг ховали»
За її словами, за час окупації більшість людей з Благодатного виїхала. Тим, хто залишився у селі, треба було якось жити. Бажання допомогти їм і змотивувало Олену та її чоловіка продовжувати доставляти в село продукти. Маленький ларьочок у гаражі перетворювався в повноцінний магазин. Заходили сюди щось купити й окупанти, які на диво розраховувалися гривнями. Люди зазвичай пропускали їх без черги, щоби швидше пішли. Ніхто не хотів стояти поруч з ворогами.
На початку війни в селі з Ніною Миколаївною жив її син Віталій Сіроха 1985 року народження. Чоловік з 2015 по 2016 рік воював на Донецькому напрямку. Він, як колишній учасник АТО, щойно почалася війна, одразу зателефонував до військкомату, але там йому сказали чекати вказівок. Утім, за два дні в село вже увійшли рашисти.
За словами Ніни Миколаївни, спочатку його кілька разів побили, а потім кудись забрали.
«Приїхали БМП, і восьмеро на машині зі зброєю. Зайшли в хату, його забрали. І все. І ніхто не сказав, де він, і що з ним»
Після звільнення Благодатного Ніна Миколаївна зверталася по допомогу з розшуку в «Червоний Хрест», писала заяву в поліцію. У Херсоні, в Одесі й Миколаєві давала всі його дані, її донька навіть тест ДНК здавала. Однак доля Віталія досі невідома.
«Село наше невеличке, всього 6 вулиць, але дуже гарне, комфортне. Зараз село оживає, чути дитячий сміх. Сьогодні до нас на свято завітали навіть гості з сусідніх сіл»
Про те, як виживало Благодатне і чим живе сьогодні, розповідає староста села Антоніна Бугайова.
За час окупації в Благодатному зруйновано 47 будинків, а два – згоріли повністю. Після звільнення руйнувань більше не було.
«Та найбільше болить те, що під час обстрілів гинули люди. Загинула родина – чоловік і жінка, молодий хлопець загинув, мій брат і ще один чоловік. Двох хлопців у нас забрали окупанти. Звісно, дуже шкода людей»
Розповідаючи про життя односельців в окупації, Антоніна Андріївна наголошує, що люди трималися і всі стояли за Україну. А вона виїхала до Херсона, але разом з тодішнім головою підтримували селян і, поки це було можливо, привозили гуманітарну допомогу. А вже 13 листопада жінка повернулася додому.Сьогодні вона сповнена надій на краще майбутнє і мріє якнайскоріше відновити роботу школи та дитячого садочка, адже, на її переконання, село тільки тоді живе, коли у ньому є діти.
