До переїзду в Мелітополь Оксана, її чоловік і троє дітей жили в селі Охрімівка Мелітопольського району. Хвороба молодшого сина, аутизм, змусила всю сім’ю змінити місце проживання. Хлопчику постійно потрібна була спеціалізована медична допомога.
«Ми поїхали в місто, купили півбудинку, потихеньку, не поспішаючи налагоджували життя. Я будувала “свій замок із піску”, але війна зруйнувала всі плани»
Старший син Оксани, артилерист-контрактник ЗСУ, який проходив службу в прикордонній Чернігівській області, зателефонував матері і повідомив тривожні новини:
«Він сказав, що їм видали півтори тисячі патронів на кожного. Я, каже, такої кількості боєприпасів ніколи не бачив. Причину такої “щедрості” ніяк не пояснювали. А 23 лютого, о третій годині ночі бійців підняли за тривогою і вивезли на позиції. Сухпайків, води, навіть запасних шкарпеток їм не дали. Їжу приносили люди, як і одяг»
А рано вранці 24 лютого Оксана, як і багато мелітопольців, прокинулася від вибухів і стрілянини.
За словами Оксани, супермаркети в перші дні війни “обносили” здебільшого свої – причому, часто серед білого дня, нахабно і безпардонно. І супермаркети, і аптеки, і склади – гребли, немов востаннє. Аптеки закривалися ще швидше, ніж магазини – після розпродажу залишків товару. Туди в перші тижні війни почалося справжнє паломництво.
В окупованому Мелітополі сім’я Машкових нудилася до літа. Оксана працювала на Образцовому ринку, куди стали дедалі частіше заходити військовослужбовці рф.
«До червня в місті було більше командного складу росіян. На ринку були завжди ввічливі, не торгувалися і гроші ніколи не рахували – хоч яку хочеш їм ціну називай. Я могла їм “мститися” тільки у такий спосіб, чим і користувалася!»
Арешти людей стали підштовхувати сім’ю Машкових до виїзду з окупації. А наприкінці червня старшому синові дали п’ять днів відпустки і мати вирішила терміново виїжджати до Запоріжжя. Оксана за допомогою інтернету знайшла перевізника. Він спочатку запросив 15 тисяч гривень за вивезення сім’ї. Від Мелітополя до Запоріжжя, нагадаємо, 75 кілометрів, і до війни поїздка до обласного центру сім’ї коштувала б не більше ніж 1000 гривень. Мати просила перевізника знизити ціну для дитини з інвалідністю. І водій стримав свої апетити до 12 тисяч.
Переселенці хочуть повернутися до Мелітополя, що став для них рідним. Що й планують зробити одразу ж після деокупації міста ЗСУ. А заодно – і подивитися в очі зрадникам, які проміняли батьківщину на сумнівні блага кривавого “русского міра”. Серед таких зрадників – і рідна тітка Оксани, яка пішла працювати директором школи села Азовське.
«Якби зараз оголосили, що Мелітополь звільнено, то через півтори години Запоріжжя б спорожніло»
