Ксенію Клейнос знають багато бердянців, адже колись вона, разом з партнеркою Аллою Мельничук, створила креативний культурний простір для людей, що бажають покращувати своє місто. Мова йде про антикафе «Час Є», де кожен з містян міг цікаво та корисно провести своє дозвілля. У закладі люди збиралися на майстер-класи, різні гуртки, лекції, грали в мафію і вчили англійську.
Внаслідок окупації міста, як і багатьом бердянцям, Ксенії довелося залишити не тільки свою домівку, але і своє «дітище» – перше антикафе в Бердянську.
Попри постійні розмови навколо можливого вторгнення, Ксенія не вірила в те, що таке можливо. Але 24 лютого 2022 року, рано вранці, в Бердянську пролунало кілька потужних вибухів. Як виявилося згодом, не тільки в Бердянську…
В перший день повномасштабного війни, Ксенія з родиною поїхала в село Салтичія Бердянського району. Вони зупинилися в будинку родичів, які на той момент перебували в Польщі. У селі вони залишалися протягом 42 днів. Спочатку сподівалися, що треба перечекати, що все буде добре. Але з кожним днем ставало зрозуміло – більше чекати не можна. Спочатку вони поїхали до Бердянська та оминули близько чотирьох блокпостів. В Бердянську родина залишалася кілька днів. Ксенія хотіла якнайшвидше все вирішити та їхати далі. Тоді якраз з Бердянська до Запоріжжя людей вивозили на автобусах, до одного з таких і приєдналася сім’я Ксенії. 8 квітня вони виїхали з міста у напрямку обласного центру.
«В Запоріжжі постійно оголошували повітряну тривогу, було страшно. Ми лише на ніч залишилися у хостелі, а наступного дня пішли з речами на евакуаційний потяг. В одному вагоні було близько ста людей. Та ще пригода – коли на одне місце по чотири людини»
Тож, вже наступного дня Ксенія з родиною поїхала до Львова. Перші кілька тижнів після виїзду з окупації, вона приходила до тями та відпочивала. А потім почала думати – з чого почати, як допомогти?
Рік тому, у жовтні, з’явився громадський проєкт «Ми – Бердянськ». Його учасники підтримують людей психологічно та готують різноманітні творчі воркшопи. Цей проєкт створено за підтримки незалежної грантодавчої організації «Європейський фонд за демократію». Основна мета проєкту – зібрати активних бердянців, які хочуть після деокупації міста посприяти у його відновленні.
«Я довго думала, що треба щось робити. Оскільки ментально ми все ж таки прив’язані до Бердянська, та і з антикафе залишилось багато знайомих, які виїхали, я подумала – що я можу зробити для цих людей? Також з’явилась ідея трошки підтримати тих, хто залишився в окупації, але як це зробити? – зазначає дівчина. – Тому ми створили проєкт «Ми – Бердянськ», який надає психологічну підтримку бердянцям»
Завдяки Ксенії, у Львові з’явилася ще одна частинка Бердянська – кав’ярня під назвою «Дзендзик». Всі бердянці знають, що це такий острів у Бердянській затоці. А от львів’яни кажуть, що це галицьке слово.
Щодо долі антикафе, відомо, що після окупації, його хотів прибрати до рук колишній волонтер, який раніше допомагав Ксенії у закладі. Він пішов на співпрацю з окупантами і зараз займається пропагандою в Бердянську.
