Віталій Терещенко мав сім’ю та до повномасшатбного вторгнення працював електромонтером на Запорізькому залізорудному комбінаті у Діпрорудному. Це головне підприємство для шахтарського містечка, населення якого до війни складало 18 тисяч осіб. До повномасштабного вторгнення там працювало майже 5 тисяч людей. Нині комбінат у руках російських загарбників.
На початку березня 2022 року, в перші дні великої війни, росіяни захопили Дніпрорудне та викрали міського голову. В місті не було запеклих боїв, воно не зазнало руйнувань: через Каховське водосховище було лиш чутно, як обстрілюють Запоріжжя та Василівку. Але жити в окупації стало нестерпно.
«Спочатку чоловік не хотів виїжджати, кидати квартиру і все те, що ми наживали тяжкою працею, розповідає його дружина Марина. – Перший місяць жевріла надія, що невдовзі місто звільнять, але у квітні ми вирішили виїжджати на Переяславщину. Ми проїхали більше двадцяти російських блокпостів, і Віталій виявив неабияку витримку та толерантність, бо треба було спокійно показувати документи, гаджети, автомобіль, речі – він розумів відповідальність за безпеку сім’ї. З нами були мої батьки та брат».
Влітку Віталій з дружиною та сином почали орендувати квартиру в Переяславі. Записали Андрія до міської гімназії №2 і першого вересня відвели сина до другого класу. А ввечері того ж дня Віталій повідомив: він був у військкоматі і вже почав проходити медкомісію. «Коли оселилися у Переяславі, він заводив розмову про те, що хоче піти служити добровольцем. Звісно, я намагалася переконати його лишитися. Але, влаштувавши нас і забезпечивши необхідним, він хотів виконати свій обов’язок», — згадує Марина Терещенко.
Двічі йому відмовляли, він наполегливо ходив до військкомату весь вересень і його таки мобілізували. Спершу направили на навчання у Житомирську область, потім – на п’ять тижнів у Великобританію. Військова справа дуже захопила його, він був у захваті, коли телефонував звідти.
Про бої на передовій чоловіка Віталія Марина Терещенко розповіла журналістам «Переяслав. City».
