Андрій Небор – родом із Калуша. З дружиною та донькою мешкав у Івано-Франківську. Пішов на війну ще у 2014 в лавах добровольчого батальйону поліції. Після чотирьох років АТО демобілізувався. З початком повномасштабного вторгнення за першої ж нагоди вступив до лав ЗСУ і пішов на фронт. Снайперська куля забрала життя Андрія Небора 31 травня 2022 року поблизу Привілля Сєвєродонецького району.
На фото, яке розмістили на Алеї слави та в повідомленнях про його загибель, Андрій Небор – статний і серйозний. Справжній поліцейський. Але дружина розповідає, в житті він був іншим – душею компанії, люблячим уважним батьком та дбайливим чоловіком.
«Він любив презентувати себе, – каже Людмила. – Ця задоволена посмішка у нього ще з дитинства залишилася. Хіба на весільних фото – серйозний. Завжди на фото хотів бути серйозним, але не все виходило».
Андрій нічого не відкладав на завтра. І глиняний посуд вони купили з його ініціативи, аби використовувати на щодень та їсти з красивих тарілок. Вони були сім’єю гурманів. М’ясо готував лише Андрій, любив красиві подачі.
1 квітня Андрію Небору прийшла повістка, а на Вербну неділю, 14 квітня, він поїхав на схід у складі ЗСУ. З того дня до 31 травня Андрій з Людмилою так і не бачилися. За весь час йому вдалося один раз вийти на відеозв’язок. Жінка каже, здивувалася, як сильно він схуд і змарнів.
«Вони там дощівку збирали, бо не мали як вийти, волонтери до них не доїжджали. Утримували Рубіжне, потім їх вивели через річку. Зараз там усе окуповане», — розповідає Людмила.
Останній раз Андрій Небор дзвонив дружині 29 травня. Того разу вони довго говорили про все. Після розмови Людмила написала повідомлення: “Сильно не геройствуй, ти мені ще живим потрібен”. Андрій пообіцяв при можливості подзвонити. Але так і не передзвонив.
Про прощальний лист чоловіка та його життя до війни Людмила Небор розповіла журналістам “Репортеру”
