Людмилі Кондратьєвій 66 років. Жінка народилася в Мінську, пів життя прожила в Білорусі. А у 1989 році переїхала в Маріуполь. Відтоді Людмила вважає себе маріуполькою. Пані Людмила зі шкільних років захоплювалася мистецтвом фотографії. Вдома, у її маріупольській квартирі було аж 50 фотоальбомів. Всі згадки про мирне життя у фотокартках згоріли разом із самим будинком.
На момент початку повномасштабного вторгнення Людмила перебувала у доньки у Харкові. Її чоловік Микола залишався у Маріуполі. З перших днів повномасштабної війни виїхати йому не вдалося. З роботи його відпустили, підприємство зачинили. 2 березня у місті зникла вода, світло, тепло, газ, зв’язок. Через обстріли жителі Маріуполя, зокрема, чоловік Людмили Микола, жили у підвалі. Спочатку спускали воду з труб, як лежав сніг – збирали у відра та каструлі. Потім почали ходити на дачу до сусідів у приватний сектор до криниці. Але через постійні обстріли часто похід за водою перетворювався на дорогу в один кінець, люди гинули біля цих джерел. Залишатися в місті було не можливо. На початку квітня Микола забрав кота та пішов пішки під мінами до курортного селища Мелекіно за 20 кілометрів від Маріуполя. Вибратися з окупованих територій до Гадяча на Полтавщині йому вдалося тільки у середині червня.
Саме на Полтавщині з 17 березня перебувала Людмила з донькою та онуками, які виїхали з обстрілюваної Салтівки у Харкові. Поселившись у Гадячі, жінка почала займатися плетінням сіток. Все, що залишилося від минулого життя у Маріуполі Людмили Кондратьєвої — фото на телефоні та спогади про своє місто.
Про мультинаціональний Маріуполь та яким місто було до його знищення Людмила розповіла журналістам “Гадяч. City”.
