Євгенія Подобна — тележурналістка, репортажистка, лауреатка Шевченківської премії, викладачка Інституту журналістики, а ще людина принципів. Вона знімає документальні фільми, з 2014-го послідовно висвітлює тему війни і написала кілька книжок, найвідоміші з яких «Дівчата зрізають коси» та «Лютий лютий 2022. Свідчення про перші дні вторгнення».
У Євгенії писання на тему війни і робота воєнкором почалася з почуття провини, бо в неї батько з Донбасу, там могили її дідуся з бабусею в окупації вже 9 років. Вона пам’ятає, як по телебаченню показували, як збивають герб у Горлівці, і в тих місцях, де вона пів дитинства провела. «Це для мене була така трагедія — я не плакала, я вила. Таке відчуття, що в тебе землю з-під ніг забрали, і не знаєш, що тобі робити», — пригадує Євгенія.
Тоді був інформаційний спалах, як згодом і 2022-го, і вона розуміла, що він почне стихати. У той перший рік Євгенія Подобна багато знімала про поранених в госпіталях, одному зібрали на лікування сюжетом, робила сюжети про волонтерські ініціативи.
«Після Дебальцевого все різко перестало працювати, падали пожертви. До цього ми могли 60 тисяч зібрати після сюжету, а після — дві. Таке зло взяло: серйозно? ще ж нічого не закінчилося! – каже Євгенія. – Тоді я поїхала на схід. Вичерпала себе тут. Треба було людям просто щодня тикати носом у те, що відбувається».
Вона дуже боялася, що не зможе: був такий страх, що коли стрілятимуть, почне істерично кричати, тікати. Але в критичні моменти вона поводила себе адекватно. У перші відрядження Євгенія їздила лише удвох із оператором, потім до них приєднався водій. На сході вони були як мінімум по 9 днів на місяць, робили новинні сюжети.
У лютому 2022 року Євгенія їздила в зону відчуження знімати. Вона почала робити фільм про Чорнобиль-2 до річниці трагедії. Але він лишився в загашниках, бо почалося вторгнення. 24 лютого її застало вдома, в Ірпені. «Мої батьки приїхали ввечері напередодні, і це стало моїм порятунком, бо коли настала скрута, дбала про них і про їхню безпеку, це мене мотивувало діяти ефективн, – розповідає вона. – У мене з вікна було добре видно оці всі вертольотики, трошечки Гостомель і Бучу. В будинок прилетіло вже в березні, мені друзі-військові, що воювали в цьому районі, з аеророзвідки скинули фотку, що під’їзд уже горів».
Як вона себе «дресирує» щодо сприйняття смерті і чому вона їздила протягом літа мити стіни її квартирі в Ірпені, яку зноситимуть Євгенія Подобна розповіла журналістам «Жителів Києва».
